Коломийський коледж права і бізнесу
Повноваження Верховної Ради України
Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради Україні, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.
Верховна Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від конституційного складу Верховної Ради.
З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).
Конституція України (ст.92) визначає широке коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:
1) прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій;
2) засад використання природних ресурсів і освоєння космічного простору; зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації; місцевого самоврядування;
3) територіального устрою України;
4) основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;
5) бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валют на території України;
6) одиниць ваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів;
7) амністії та низки інших питань.
Організація роботи Верховної Ради України
Відповідно до Конституції України Верховна Рада може здійснювати свої повноваження лише тоді, коли обрано не менше 2/3 від її конституційного складу (тобто не менше 300 народних депутатів) і працює сесійно.
Депутат, як член Верховної Ради, користається правом вирішального голосу у всіх питаннях, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради і її органів, до складу яких він входить, він здобуває це право з моменту визнання його повноважень Верховною Радою. Кожен депутат у Верховній Раді України і її органів, членом яких він є, має один голос.
Народний депутат вправі (ст. 10 Закону «Про статус народного депутата України»):
–
вибирати і бути обраним в органи Верховної Ради України;
–
пропонувати питання для розгляду Верховною Радою чи України її органами;
–
законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;
–
порушувати питання про визнання законопроекту терміновим і про винесення його на народне чи обговорення референдум;
–
вносити проекти постанов, інших актів, виправлення до них;
–
вносити пропозиції і виправлення в проекти законів і інших законодавчих актів, а також пропозиції щодо порядку голосування;
–
висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, що вибираються, чи призначаються затверджуються Верховною Радою України;
–
звертатися з запитами, брати участь у дебатах, порушувати питання доповідачам, Що Головує на засіданні, вимагати відповіді на запит;
–
виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування, давати довідки;
–
порушувати питання про недовіру складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовим особам, обраним, призначеним чи затвердженої Верховною Радою України;
–
порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, заснувань і організацій, розташованих на території України, щодо яких є дані про порушення ними діючого законодавства;
–
передавати головуючому на засіданні Верховної Ради України текст свого виступу, особливої думки, представляти пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою, для включення до протоколу і стенографічний звіт засідання;
–
одержувати по одному екземплярі офіційних видань Верховної Ради, текстів виступів, що не підлягають опублікуванню, інформаційних матеріалів Верховної Ради і її органів, інформаційні і довідкові матеріали, що офіційно поширюються урядовими й іншими державними органами й органами об'єднань громадян, а також знайомитися з матеріалами архівів, текстами своїх виступів у стенограмах і протоколах засідань Верховної Ради України і її органів до опублікування;
–
повідомляти на засіданнях Верховної Ради і її органів, попередньо погодивши з головуючим, тексти звертань, заяв, резолюцій, петицій чи громадян їхніх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення, безоплатно користатися засобами зв'язку, множною технікою у Верховній Раді України.
Депутат вправі вносити у Верховну Раду і її органи пропозиції з будь-яких питань, що входять у ведення Верховної Ради і її органів, крім випадків, коли право внесення пропозиції закріплено Конституцією України за визначеним чи органом посадовою особою.
У статті 11 Закону України «Про статус народного депутата України» і ст. 93 Конституції України закріплене право депутата на законодавчу ініціативу і позначені форми реалізації і гарантії цього права.
Право законодавчої ініціативи народного депутата України у Верховній Раді України реалізується у формі внесення:
–
проекту нового закону, проекту закону про чи зміну доповненні діючого чи закону про його анулювання;
–
обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону, закону про чи зміну доповненні в діючого чи закону про його анулювання (законодавча пропозиція);
–
пропозицій і виправлень у документ законодавчої