· по суб’єктивному вираженню: односторонньо виражені або двох і

багатобічні (адміністративно-правові договори);

· по ініціативності: використовувані суб’єктом виконавчої влади за

власною ініціативою в силу вимог закріпленої за ними компетенції або яка являється реакцією на ініціативу інших учасників управлінських відносин(наприклад, по скаргах громадян);

· за умовами застосування: нормальне громадське життя або режим

надзвичайного чи воєнного стану;

· по відношенню до інших суб’єктів державної влади: використову-

вані у відносинах із законодавчими (представницькими) або судовими органами;

· по особливостях об’єкта керуючого впливу: у залежності від форми

власності (державні, кооперативні, акціонерні, комерційні, колективні, частки, індивідуальні об’єкти;

· по юридичному змісту: дозвільні, забороні або що наказують.

Альохін А.П. наводить систему дій виконавчих органів (посадових осіб), тобто описує адміністративно-правову форму, тому я буду застосовувати деякі моменти з цієї системи при класифікації форм державного управління.

Описавши два критерії, за якими класифікуються форми управлінської діяльності, можна сказати, що другий критерій (ступінь правової регламентації процесу використання форм управління), нібито входить в перший критерій (за значенням наслідків, які виникають в результаті використання тієї чи іншої форми), тим самим його елементи займають там своє місце так, розбиваючись на правові і неправові форми, в зв’язку з чим, можна навести слідуючу класифікацію, за якою я буду намагатися розкрити цей розділ моєї курсової роботи, а саме:

1. Правові форми:

1) По змісту: Укладення адмі-

- правотворча; ністративних

- правозастосовча (регулятивна і правоохоронна); договорів

2) По ціленаправленості:

- внутрішні;

- зовнішні;

3) По способу вираження:

- словесні (письмові й усні);

- конклюдентні;

2. Неправові форми:

1) організаційні дії;

2) матеріально-технічні дії.

Ця класифікація в своїй більшій частині схожа на ту класифікацію, яку наводить російський вчений Коренєв А.П., а саме класифікацію форм радянського державного управління. Я вважаю цю класифікацію більш близькою до того, щоб повністю розкрити види форм державного управління, які існують в Україні.

2.1. Правові форми державного управління

Характерна риса правової форми управління полягає в тому, що в ній найбільш чітко проявляється державно-владний, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер повноважень органів управління і їхніх посадових осіб.

Правова форма управління відрізняється від інших правових форм діяльності держави (законодавчої, правосуддя, прокурорського нагляду) тим, що за допомогою цієї форми практично організовується здійснення задач і функцій управління, повсякденне безпосереднє керівництво господарським, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом на основі й на виконання законів.

Правові форми спричиняють чітко виражені юридичні наслідки, а тому вони у максимальному ступені претендують на позначення їх як адміністративно-правових форм управління. Це будь-які, зовні виражені дії відповідних суб’єктів виконавчої влади, здійснення яких неодмінно спричиняє настання визначених правових наслідків. Вони є адміністративно-правовими формами у власному змісті, тобто формами реалізації виконавчої влади, що складають зміст її юридично-владних повноважень.

Охарактеризуймо тепер детально правову форму на основі той класифікації, яку було наведено вище.

1. Правові форми державного управління по змісту діляться на правотворчу та правозастосовчу форми управлінської діяльності, які мають свої особливості.

1) Правотворча форма управлінська діяльність полягає у вироблені правових норм, їх вдосконалені, зміні й скасуванні, тобто, у видані нормативних актів управління. Це викликано тим, що загальні норми та правила поведінки, сформульовані в законах, не в змозі охопити всі аспекти життя суспільства, відрегулювати суспільні відносини в усіх подробицях. Тому виникає необхідність у конкретизації та деталізації норм на стадії їх застосування.

Таким чином, встановлення норм права підзаконного характеру в процесі діяльності органів державної влади – це адміністративна нормотворчість, яка здійснюється у формі видання органами державної влади – нормативних актів управління.

Нормативні акти управління – це акти нормативно-правового характеру, якими установлюються відповідні правила належної або можливої поведінки в сфері державного управління, які розраховані на кількаразове застосування й мають типовий, модельний характер. Адміністративний процес: Підручник / За редакцією О.М. Бандурка, М.М.Тищенка. – Київ. – 2002 р. – С. 104.

В залежності від суб’єктів управління, які видають нормативні акти управління, виділяються:

- укази й розпорядження Президента України;

- постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

- накази й інструкції міністрів;

- накази, постанови, розпорядження, вказівки, інструкції, правила й положення видані відомствами;

- рішення й розпорядження місцевих державних адміністрацій;

- нормативні акти (положення, правила) видані керівниками державних підприємств та установ.

В нормативних актах деталізуються й конкретизуються положення законодавчих актів, які прямо чи опосередковано стосуються сфери адміністративно-правового регулювання. Так, наприклад, Правила дорожнього руху відповідно до Закону України „Про дорожній рух” Про дорожній рух: Закон України від 30 червня 1993 р. / Законодавство України про дорожній рух / Підручник: За редакцією Е.Ф. Демського. – Київ. – 2000 р. – С. 15. , установлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України і водночас є базою для інших нормативних актів, які стосуються цієї галузі.

Нормативні акти управління можуть визначати типові правила поведінки у сфері державного управління, регламентувати і уточнювати порядок та особливості взаємодії між учасниками управлінських відносин, окреслювати їх організаційно-правовий статус, а учасників нерідко наділяють спеціальними правами, необхідними для здійснення тих чи інших функцій управління, на них також можуть покладатися й спеціальні обов’язки, зумовленні специфікою відносин. Як правило, повноваження органів державного управління з встановленням загальнообов’язкових адміністративно-правових приписів (норм права), тобто, повноваження щодо самостійної (на основі та на виконання законів) правотворчості, закріплюються у відповідних нормативних документах. Прикладом цього можуть бути Положення про міністерства, в яких закріплюються основні права, обов’язки і завдання органу, який повинен їх суворо дотримуватися.

Провадження з випрацювання й ухвалення нормативних актів управління має свою процедуру, яка виступає як організуюче начало підготовки