12) організовує комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями, призов громадян на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, накопичення військовонавчених людських ресурсів;

13) проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах підтримання у готовності і бойового застосування Збройних Сил України, для чого має у своєму складі відповідний структурний підрозділ;

14) організовує підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них завдань, здійснює координацію і контроль підготовки інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів до виконання завдань з оборони України;

15) організовує використання національної системи зв'язку в інтересах оборони, здійснює відповідно до закону управління та регулювання в сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей оборони;

16) організовує застосування засобів державного розпізнавання у державних органах, Збройних Силах України, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, використання цих засобів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

17) планує та здійснює контроль за військовими перевезеннями всіх видів у державі в особливий період, а також перевезеннями, здійснюваними для Збройних Сил України у мирний час;

18) забезпечує згідно з міжнародними договорами у галузі роззброєння та контролю над озброєннями інспекційну діяльність на території України та поза її межами, збирає, опрацьовує інформацію та повідомлення відповідно до цих міжнародних договорів незалежно від підлеглості об'єктів інспектування;

19) реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України.

Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (у редакції від 4 липня 2002 р.).

Інші міністерства та центральні органи державного управління, на виробничій базі яких розміщені воєнні замовлення, несуть відповідальність за якість розробки й виготовлення озброєння та військової техніки, поставки продукції, необхідної для потреб оборони і Збройних Сил, та за здійснення заходів щодо забезпечення оборони у воєнний час (ст. 8, 9 Закону України „Про оборону України”; ст. 13 Закону України „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”; ст. 6 Закону України „Про Збройні Сили України” тощо).

Важливість оборони країни, захист її інтересів зумовлені й тим, що на законодавчому рівні закріплюються відповідні функції, завдання та обов’язки місцевих державних адміністрацій та їхніх органів, місцевого самоврядування і їхніх органів, обласних, районних та сільських (селищних, міських) рад та їхніх виконкомів, підприємств, установ й організацій у даній сфері, зокрема, вони:

а) вирішують завдання щодо забезпечення потреб оборони та мобілізаційної готовності, організовують на договірних засадах виробництво й поставку у війська підвідомчими підприємствами замовленої продукції, електро-, тепло енергії, виділяють для потреб оборони земельні ділянки, здійснюють контроль за їх використанням; надають військовим частинам, установам, навчальним закладам Збройних Сил службові приміщення і житлову площу, комунально-побутові та інші послуги;

б) організовують призов громадян на військову службу, сприяють проведенню навчальних зборів військовозобов’язаних запасу, початкової військової підготовки допризовної молоді і військово-патріотичному вихованню населення; здійснюють виконання законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

в) виконують державні замовлення і договори по виробництву й поставці озброєння та іншої продукції для потреб оборони; здійснюють наукові дослідження і розробки; створюють та підтримують у готовності необхідні мобілізаційні потужності й резерви; виконують військово-транспортні зобов’язання та інші завдання згідно з мобілізаційними планами, несуть необхідні витрати для потреб оборони, визначені законодавством.

Міноборони України має право: залучати фахівців міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час підписання міжнародних договорів України з питань оборони; одержувати у встановленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали, необхідних для виконання покладених на нього завдань; скликати у встановленому порядку наради за участю представників органів виконавчої влади з питань, що належать до його компетенції.

Міноборони очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Міністр оборони України з питань, що належать до конституційних повноважень Президента України, підпорядковується безпосередньо Президентові України. Він несе персональну відповідальність перед Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України та Кабінетом Міністрів України за виконання Міністерством покладених на нього завдань і здійснення ним своїх функцій.

Міністр оборони України в межах повноважень Міністерства на основі та на виконання актів законодавства видає накази і директиви, організує і контролює їх виконання.

Накази і директиви з питань будівництва і розвитку Збройних Сил, їх бойової і мобілізаційної готовності, оперативної та бойової підготовки, організаційних заходів та інспектування військ (сил) Міністр оборони України видає спільно з Начальником Генерального штабу Збройних Сил.

Конституційними обов’язками громадян України є захист незалежності та територіальної цілісності України та відбувати військову службу відповідно до законодавства (ст. 65 Конституції; ст. 9, 10, 12 Закону України „Про оборону України” тощо).

Поняття, організація та структура Збройних Сил України.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. було визначено юридичне право України на власні Збройні Сили і головні принципи державної воєнної політики. А 24 серпня 1991р. одночасно з проголошенням державної незалежності України