Акти правосуддя всі частіше стають джерелами адміністративного права.

Відомо, що нормативними є не тільки ті акти, що містять нову норму права, але і ті, котрі скасовують, змінюють стару.

Акти правосуддя можуть двома способами впливати на систему норм. По-перше, визнаючи незаконними чи неконституційними діючі норми, і тим самим прямо чи побічно скасовуючи, змінюючи їх. По-друге, у тих випадках, коли законом установлено, що рішення визначених судів є обов'язковими для судів тієї ж чи нижчої інстанції.

В Україні акти правосуддя не вважаються правовими прецедентами. І існуючі суди здійснюють нормотвочість шляхом визнання діючих норм невідповідними нормам, що мають більш високу юридичну чинність. Існують два види актів правосуддя як джерел права. По-перше, акти судів загальної компетенції (у тому числі і військових) і господарських судів, що можуть визнати не відповідні закону чи рішенням вищих органів підзаконні акти аж до постанов Уряду України. Другий вид актів правосуддя, що визнані джерелами адміністративного права, — постанови Конституційного Суду України. Конституційному Суду України надані повноваження з дозволу справ про відповідність Конституції України інших законів, указів Президента, актів Уряду України і ряду інших актів, названих у ст. 147 Конституції. Акти, їхні окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу. Конституційний Суд України прийняв ряд постанов, якими визнав невідповідними Конституції України, законам багато адміністративно-правових норм, що містять обмеження, пов'язані з реєстраційним обліком (пропискою) громадян, що регулюють застосування примусових заходів (затримки, конфіскації), що закріплюють повноваження органів державної влади.

Особливе місце в системі джерел адміністративного права займають нормативні акти, що регулюють адміністративну відповідальність. Це — КпАП, законодавчі акти України. Ці акти спрямовані на охорону державного і суспільного порядку, державного і колективного майна, прав і воль громадян, установленого порядку управління, а також прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Їхня реалізація забезпечує зміцнення законності, запобігання правопорушень, виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і достоїнству інших громадян, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

У системі джерел адміністративного права провідну роль займає Конституція України, що є Основним Законом Української держави. У Конституції України визначаються система органів виконавчої влади, їхні повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об'єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і суспільними справами, обов'язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності і дисципліни в державному управлінні.

Проте роль Конституції України як першорядного джерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають необхідність видання окремих законів – джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються в чинному законодавстві – різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах міністерств і інших актів управлінського характеру.

Отже, значення Конституції України як провідного джерела адміністративного права полягає в тому, що вона служить базою для появи інших джерел адміністративного права, закріплює основні принципи здійснення виконавчої влади, права, волі, обов'язку громадян, їхніх об'єднань, установлює статус органів, що здійснюють управлінські функції.

Реалізація адміністративно-правових норм

Норма адміністративного права – модель, можливість оптимального поводження. Але для перетворення можливості в дійсність необхідно забезпечити безумовну відповідність поводження суб'єктів адміністративного права розпорядженню норми. Отже, реалізація адміністративно-правових норм – це такі правомірні дії суб'єктів, що погодяться з вимогами, установленими нормами адміністративного права, і виражаються в набуванні, використанні прав, дотриманні чи виконанні правових обов'язків.

Реалізація норм адміністративного права, так само як і норм інших галузей права, являє собою процес практичного перетворення в життя вираженої в нормах державної волі суб'єктами адміністративного права. Реалізація виражається в поводженні суб'єкта права, що погоджується з правилами норм.

У теорії права прийнято розрізняти кілька форм (способів) реалізації правових норм. Існують чотири форми реалізації норм адміністративного права:

1) дотримання;

2) виконання;

3) використання;

4) застосування.

Реалізація адміністративно-правових норм у формі дотримання характеризується добровільним підпорядкуванням суб'єкта права вимогам адміністративно-правових норм. Сутність даної форми складається в утриманні суб'єкта від здійснення дій, заборонених нормами. Таким [] чином, дотриманням може здійснюватися без вступу суб'єкта в конкретні адміністративно-правові відносини.

Реалізація адміністративно-правових норм у формі виконання складається в активних правомірних діях суб'єктів права по виконанню розпоряджень, що містяться в цих нормах. На відміну від дотримання виконання характеризується активним поводженням суб'єкта. У визначених випадках пасивне поводження може розглядатися як недогляд, несумлінність, недбалість, неправомірне поводження.

Використання як форма реалізації адміністративно-правових норм складається в добровільному здійсненні суб'єктами права правомірних дій, що пов'язані зі здійсненням суб'єктивних прав у сфері управління.

Подібно виконанню використання здійснюється активним способом, але на відміну від виконання при використанні реалізуються суб'єктивні права. Здійснення, наприклад, органом управління прав, передбачених положенням про нього, немислимо інакше як за допомогою здійснення юридично значимих дій. Неможливо також реалізувати право громадянина на зміну прізвища, не звертаючись з заявою про це у відповідний орган.

Крім того, на відміну від перших двох форм реалізації норм при використанні суб'єкт сам вирішує, скористатися чи утриматися від використання наданого адміністративно-правовою нормою суб'єктивного права. За допомогою форми використання реалізуються уповноважуючі адміністративно-правові норми, норми-дозволу.

На відміну від інших форм реалізації права застосування завжди носить активний, творчий, державно-владний, організуючий характер, здійснюється компетентними органами у встановленому законодавством процесуальному порядку.

Сутність застосування адміністративно-правових норм складається в діях компетентних органів держави, громадських організацій (об'єднань), посадових осіб по підведенню конкретного, що має юридичне значення факту під