Така позиція досить обґрунтована. Згадані три стадії характерні для правозастосовної діяльності в цілому, тому вони мають місце й в адміністративно-деліктному процесі — діяльності по застосуванню примусових заходів у випадках здійснення адміністративних правопорушень.

Стадіям провадження у справах про адміністративні правопорушення притаманні наступні характерні риси. По-перше, це самостійна частина провадження, що має свої специфічні завдання. По-друге, їй характерне особливе коло учасників провадження. По-третє, сукупність юридичних дій, здійснюваних у визначеній логічній послідовності й у встановлених тимчасових границях, завершується ухваленням рішення спеціально передбаченої форми.

Крім стадій виділяються і менш великі елементи в справі — етапи. Етап характеризує порядок здійснення групи взаємозалежних процесуальних дій і представляє відносно самостійну частину провадження. Таким чином, кілька етапів утворять стадію. Іноді поняття стадія й етап змішуються, що приводить до неточностей в аналізі правозастосовного провадження. Наприклад, М.Я. Маслєнніков вказує на те, що стадіями адміністративного-юрисдикційного провадження є етапи здійснення відповідних дій, він відзначає також, що стадія не завжди закінчується складанням окремого процесуального документа. Зокрема, це стосується встановлення особи, що скоїла адміністративний проступок. Таке судження представляється невірним, оскільки встановлення особистості притягуваної до відповідальності особи може розглядатися як юридична дія (чи кілька дій), але не як стадія провадження. Що стосується тієї стадії, у рамках якої дана дія повинна бути здійснена, то це — початкова стадія провадження в справі, що завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення (у який, до речі, і відображаються відомості про притягуваної до відповідальності особі) і спрямування його на розгляд по підвідомчості. Схематично система стадій і етапів провадження може бути представлена так:

I. Адміністративне розслідування:

1) порушення справи;

2) установлення фактичних обставин;

3) процесуальне оформлення результатів розслідування;

4) напрямок матеріалів для розгляду по підвідомчості.

II. Розгляд справи:

1) підготовка справи до розгляду;

2) аналіз зібраних матеріалів, обставин справи;

3) прийняття постанови;

4) доведення постанови до відомості.

III. Перегляд постанови:

1) оскарження, опротестування постанови;

2) перевірка законності постанови;

3) винесення рішення;

4) доведення рішення до відомості.

IV. Виконання постанови:

1) звернення постанови до виконання;

2) фактичне виконання;

3) закінчення виконання (справи).

Неважко помітити логіку трьох перших стадій:

I етап — формальні моменти процедури (етап порушення стадії); II етап — збір і аналіз інформації; III етап — пророблена робота фіксується в документі (протоколі, постанові, рішенні); IV етап — матеріалам дається хід.

На стадії виконання інформація не збирається, а виповнюється прийнятий акт.

Кожна стадія може початися при наявності матеріальної і процесуальної основ. Матеріальна підстава -— наявність порушення правової норми. Процесуальна підстава (привід) — це належним чином отримана компетентним лідируючим суб'єктом інформація. Вона може бути оформлена як протокол, постанова, рішення, протест і як заява, скарга. Як для руху машин потрібні джерела енергії, так для руху провадження у справах про адміністративні правопорушення потрібні встановлені правом джерела інформації (приводи, процесуальні підстави) Бахрах Демьян Николаевич. Административное право России. Учебник для вузов. – М.: НОРМА, 2002.НОРМА, 2002..

Спочатку я хотів би звернутися до загального огляду стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У юридичній літературі перша стадія провадження іменується по різному. Одні автори називають її «первинними процесуальними діями» (наприклад, Шергін А.П.). Однак це не розкриває змісту даної стадії. Зазначеного недоліку позбавлене наступна формулювання розглянутої стадії: «адміністративне розслідування», але при цьому не звертається увага на принципове процесуальне значення стадії, як роблять інші вчені, що іменують її «порушенням справи» (Коваль Л.В., Сергун П.П.). Зіставлення приведених точок зору дозволяє сформулювати більш повна назва даної стадії, що відображає її зміст: «адміністративне розслідування і порушення справи про адміністративне правопорушення».

Друга стадія звичайно називається «розглядом справи про адміністративне правопорушення», причому іноді уточнюється — «власне кажучи». Однак це не цілком характеризує дану стадію, і нерідка назва доповнюється в такий спосіб: «і розгляд справи» чи «вирішення власне кажучи справи». Здається, що найбільш кращим є формулювання: «розгляд справи про адміністративне правопорушення і винесення рішення». У такому випадку підкреслюється те, що в підсумку розгляду справи приймається рішення по ньому.

Третя стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення являє собою перегляд винесеної постанови в справі в передбачених випадках. Деякі автори, видимо, виходячи з основ здійснення провадження на даній стадії називають її «оскарженням (опротестуванням) постанови в справі» (Студенікіна М.С., Тищенко Н.М.). Інші акцентують увагу на сутності правозастосовної діяльності, даючи, наприклад, таке узагальнене формулювання, як «перегляд постанови в справі» (Сергун П.П., Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н.). Зустрічаються і змішані варіанти: «оскарження (опротестування) і перегляд постанови в справі (Салищева А.Ю.). На думку Якимовой А.Ю., більш доцільним є відображення в назві стадії змісту правозастосовної діяльності і її результату, а не дії учасників провадження в справі. Тому представляється можливим запропонувати найменування зазначеної стадії: «перегляд справи і винесення рішення».

Четверта (заключна) стадія провадження в справі обумовлена необхідністю виконання винесеної постанови. Разом з тим зустрічається і більш вузьке розуміння виконавчих дій: «виконання постанови про накладення стягнення». Здається, однак, що це не вірно, оскільки виповнюються й інші види рішень у справі (відзначимо, що виконавчі дії по деяким з них досить прості і не вимагають ретельної регламентації). Тому останню