Проблема земельної власності і її трансформації в умовах земель-ної реформи знаходиться також у центрі уваги перуанського законодав-ця. Загальні законоположення про власність на нерухоме майно, воло-діння, придбання, зберігання речових прав, види володіння, відшкоду-вання власнику нерухомості поліпшень, зроблених за час здійснення володіння, захист прав володільця, основи припинення володіння, які містяться в Цивільному кодексі Перу 1984 р., мають регулююче значен-ня для трансформації земельної власності в умовах реалізації програм радикальної земельної реформи. Особливу роль для визначення ци-вільно-правового режиму земельної власності відіграють ті положення Цивільного кодексу (статті 923, 925), що забезпечують поєднання при-ватних і суспільних інтересів громадян і юридичних осіб у земельних відносинах, закріплюють соціальні функції земельної власності, вста-новлюють обмеження права власності з урахуванням суспільної необ-хідності або суспільної корисності. Саме цим мотивом пояснюється на-явність у Цивільному кодексі Перу, що закріплює концепцію обмеження власності в більш чіткій, у порівнянні з конституцією, формі, зако-ноположень про служіння земельної власності соціальному інтересу.

Самостійну групу джерел права, що регулюють перетворення зе-мельної власності в країнах Латинської Америки, складають норматив-но-правові акти про земельні й аграрні реформи. Законодавець при ви-данні таких комплексних нормативно-правових актів, що складають каркас правової інфраструктури ринку, пов'язаний загальними кон-ституційними положеннями, що закріплюють конституційні гарантії права приватної власності селян на землю, соціальні функції земельної власності, основні економічні права і свободи громадян, у тому числі й такі як свобода підприємницької діяльності, свобода договору, право на вибір роду занять і професій тощо.

Класичним прикладом еволюційного перетворення земельної влас-ності є законодавство про земельну й аграрну реформи Мексики, поча-ток формування якого поклала Мексиканська революція 1910-1917 рр. На базі ст. 27 Конституції Мексики 1916 р., що оголосила про повер-нення індійським общинам (ехідо) земель, вилучених у них у другій по-ловині XIX ст., склалися організаційні структури колективного підпри-ємництва, засновані на власності ехідо. Останні багато в чому нагаду-ють російську общину кінця XIX — початку XX ст., а також колективні господарства радянського періоду ЗО—80-х років. Як економічна база ехідо виступають ацтекські «кальпуллі» і комунальна земельна влас-ність, відома за свідченням проф. Альберто Балларіна Марчіалла також іспанському законодавству.

У іспанській і мексиканській юридичній літературі поширеним є погляд, відповідно до якого ехідо трактується як державна організація і тому вона не може бути визнана повним власником землі в юридично-му смислі. Висловлюється і протилежна думка, відповідно до якої ехідо трактується як самостійна організаційно-правова форма підприємни-цтва в сільському господарстві. Відповідно до цього в даній системі су-б'єктів права власності на земельну ділянку визнається ехідо або місце-вий колектив. Говорячи про право земельної власності ехідо, необхідно відзначити ще одну важливу особливість ехідо в економічній системі сільського господарства Мексики. Вона полягає в тому, що земельні відносини усередині ехідо розглядаються як відносини між власником земельної ділянки, у ролі якого виступає ехідо, і ехідотаріями-користувачами земельної ділянки, наділеними лише правом користування І розпорядження землею.

Ця традиційна схема відносин земельної власності зазнала карди-нальних змін в 1991 р. після внесення змін у ст. 27 Конституції Мекси-ки, що регулює питання землекористування і землеволодіння. З прий-няттям у 1992 р. Аграрного закону, що проголосив ехідо і їхніх членів повними власниками землі, нова система приватного підприємництва селян одержала більш потужний імпульс і розвиток на основі рівно-правного існування конкуренції і співробітництва усіх форм власності і господарювання, включаючи, звичайно, і власність ехідо.

Трансформація ехідо знайшла свій відбиток у наданні селянам-ехі-дотаріям права самостійно здійснювати повноваження щодо володін-ня, користування і розпорядження землею. Аграрний Закон 1992 р. ус-тановлює, що ехідотарії ведуть на ній самостійне господарство, переда-ють у тимчасове користування, оренду іншим членам цього ехідо або третім особам, не питаючи дозволу на це ні загальних зборів, ні якогось адміністративного органу. Ехідотарії можуть також продати право во-лодіння своєю ділянкою землі іншому члену ехідо або сусіднього гос-подарства. Продаж особистої парцели не означає позбавлення членст-ва в ехідо. Закон забороняє використовувати індивідуальні земельні ділянки для суспільних потреб. Права ехідотаріїв на свої ділянки за-свідчуються відповідними земельно-правовими документами. Після повного, розмежування суспільних і індивідуальних ділянок землі за-гальні збори вправі прийняти рішення про передачу парцели у повну власність їх власників.

Нині приблизно 2/3 ехідальних земель відносяться до колективної власності, 1/3 — до індивідуальної, яка, на думку мексиканських спе-ціалістів, повинна трансформуватись у приватну власність.

Законодавець передбачає три варіанти перетворення аграрних від-носин у ехідо. Суть першого варіанту полягає у консолідації старої ехі-дальної організації. При цьому припускаються різні форми організації праці: поділ обов'язків у межах колективу в цілому або поділ робітників на самостійні виробничі ланки.

Суть другого варіанта перетворення аграрних відносин полягає в напівприватизації, наділенні більш широкими земельними правами ехідатаріїв без зміни ехідальної власності на парцели, стимулюванні індивідуальної і колективної господарської ініціативи, перерозподілі парцел. Напівприватизація здійснюється при вільному продажі серти-фікатів на володіння землею в межах конкретної ехідальної організації. Найчастіше продаж сертифікатів мотивується необхідністю вирішити багато проблем, пов'язаних із правовим забезпеченням раціонального використання землі, легалізацією тих прихованих процесів соціально-го розшарування, що відбувалися раніше. Щоб уникнути надмірної концентрації землі в одних руках, Аграрний Закон 1992 р. установлює ліміт приватного володіння в 5 % від загальної площі ехідо.

Суть третього варіанта перетворення земельних відносин полягає в повній приватизації ехідо. У цьому випадку провадиться передача всієї ехідальної землі в приватну власність селян, здійснюється поділ цієї