Найбільший сту-пінь узагальнення щодо визначення сутності політики міститься, мабуть, утвердженні, згідно з яким політика є системою відносин влади і управління в суспільстві (державної влади та державного управління, а також інших суспільних відносин, насамперед тих, що пов'я-зані із самоврядуванням). Постає питання: яку со-ціальну роль у такому разі відіграють право, закон, конституція держави? Відповідь може бути одна: право і всі його форми, в тому числі й конституція, — не що інше, як засоби здійснення політики і тільки.
Такий підхід як з методологічної, так і з практичної точки зору є безпідставним, помилковим. Він призво-дить до волюнтаризму в політиці, позбавляє її будь-яких позитивних орієнтирів, у тому числі правових. Такий підхід пов'язаний із недооцінкою права, консти-туції, є проявом того правового нігілізму, який панував у нашій країні за радянських часів, коли про право зга-дували лише тоді, коли треба було щось замаскувати у сфері політики, надати тому чи іншому явищу правової привабливості.
Право й загальні правові настанови, а тим більше конституцію, не можна розглядати як додаток до політики. У праві відображено певні політичні інтереси, а також вимоги (потреби) суспільства. Однак їх вияв має межу. Право, а отже, й така провідна його форма, як конституція, мають самостійне значення, грунтуються на власних підвалинах, повинні відповідати певним принципам, конкретним суспільним вимогам. Пра-во — це не просто звід правил поведінки (правових норм), що їх, у межах своєї компетенції, встановлюють відповідні державні органи. Якщо вдовольнитися тіль-ки цим і не намагатися пізнати внутрішню сутність справжню природу права, то логічним буде висновок що право — не що інше, як один із засобів здійснення політики. Адже відповідний державний орган, видаю-чи той чи інший нормативний акт, встановлюючи нор-ми права, провадить певну політику, і тому право є без посереднім й виявом.
Насправді ж усе значно складніше. Право — не до-даток до політики, а самостійний загальносоціальний прояв, що узагальнює ступінь свободи, рівності та справедливості суспільства, критерій його моральності (оскільки право невід'ємне від моралі як одна з форм зовнішнього її вияву). Право може бути виявом полі-тики лише до того часу, поки ця політика не суперечить нормам моралі, принципам справедливості, за якими всі люди вільні й рівні від народження у своїх можли-востях і можуть реалізувати їх у суспільстві.
Саме цю найглибиннішу сутність відображає закла-дений у ст. 8 Конституції України принцип верховенст-ва права.
Отже, відповідаючи на питання, політичним чи правовим актом є конституція, слід зазначити, що кожну конституцію зорієнтовано на проведення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у демократичних державах політика не може виходити за межі права, високих моральних принципів, закладених у ньому.
Конституція України є найвищим правовим актом нашої держави, її Основним Законом, який водночас визначає основні напрями розвитку суспільства, держави.
Література
Конституція України
Огляд конституції України
Основи Держави і права
Основи Конституційного права України