У даному випадку маються на увазі вимоги, які можуть розглядатися за правилами альтернативної підвідомчості. І якщо вже позивач (заявник) скористався правом вибору і звернувся або в суд, або в товариський суд, він не порушуючи цієї альтернативи, не може з даною вимогою звернутися в суд (якщо до цього пред'явив вимогу товариському суду). Дальша демократизація нашого судочинства, посилення ролі громадськості у розгляді і розв'язанні цивільних справ надають особливого значення рішенням товариських судів з точки зору їх винятковості. На підставі ст. 136 ЦПК відповідач може заявляти процесуальне заперечення проти процесу, якщо вимога позивача розглянута товариським судом і товариський суд у межах своєї компетенції виніс по ній рішення.
Отже, рішення товариської суду має ознаку винятковості лише за певних умов Бюлетень Верховного Суду СРСР, 1962, № 12, стор. 15. 1966 р., № 3, стор 14..
На відміну від актів судових органів, які завжди мають ознаку винятковості, рішення товариських судів мають таку ж ознаку, якщо вони винесені судом у межах його компетенції. Якщо ж товариський суд перевищує свою компетенцію, рішення його вважається юридичне недійсним і не перешкоджає розглядові даної справи народним судом.
Важливою особливістю винятковості рішення товариського суду є і те, що народні суди можуть розглядати цивільні справи, не чекаючи перегляду, в установленому законом порядку рішень товариського суду В Воложанін. “Законна сила рішень товариського суду у цивільнтх справах “ Радянська юстиція, 1963 р., № 3, стор. 10. .
Цим правилом дещо ускладнюється заперечення відповідача, бо він мусить довести, що товариський суд при розгляді справи вийшов за межі своєї компетенції. Змінюється предмет доказу відповідача тоді, коли товариський суд розглянув і розв'язав підвідомчу йому справу, але розв'язав її неправильно. У цьому випадку у позивача з'явиться, право звернутися в суд лише після перегляду рішення товариського суду. Відповідач і повинен довести незаконність або необґрунтованість рішення товариського суду. Своєрідністю заперечення відповідача з даних питань є і те, що він не може заперечувати проти виникнення справи в народному суді із посиланням на те, що дана справа підлягає розгляду в товариському суді. Свого часу в судовій практиці було багато помилок в цьому питанні, усуненню яких сприяло керівне роз'яснення Пленуму Верховного Суду СРСР Пленум вказав, що цивільно-правові спори підвідомчі товариським судам, підвідомчі і судам Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 9 квітня 1965 р. “Про практику передачі справ і матеріалів на розгляд товариських судів”. Зб. ст 25.
Компетенція товариських судів чітко визначена Положенням про товариські суди. Тому при процесуальних запереченнях проти процесу відповідач і повинен посилатися на порушення товариським судом правил про його компетенцію А Фельдман. Відносно компетенції товариських судів у цивільно- правових спорах. «Радянське право». 1966 р , Кї 2, стор. 73 Його ж «Правове
значення рішення товариського суду» «Радянське право», 1963, № 2, стор. 35..
Необхідно звернути увагу на те, що в юридичній літературі іноді без достатніх до того підстав ототожнюють поняття “компетенції“ товариських судів з поняттям їх «підсудності». Помилковість такого ототожнення пояснюється тим, шо до діяльності товариських судів поняття «підсудність» застосовуватися не може. Підсудність — категорія, яка відноситься до певної судової системи. Товариські суди, як відомо, є громадськими організаціями і до складу судової системи не входять ЛІ П Чередниченко. “Товариські суди Української РСР” «Наукова думка», Київ, 1969 р., стор. 51..
Важливо звернути увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти виникнення процесу, повинен довести, що товариським судом розглянуто у межах його компетенції дана вимога, на тих же підставах, між тими ж сторонами. Тому, якщо позивач пред'являє в суд позов на інших підставах (не на тих, які були в товариському суді), таке пред'явлення позову вважається правомірним, і відповідач не вправі заявляти по ньому заперечення.
Кірілова і Герасенкова пред'явили позов до Інсарова про визначення порядку користування земельною ділянкою. Суд відмовив у прийнятті заяви, вказавши, що даний спір вже був розв'язаний товариським судом. У вищестоячій судовій інстанції було встановлено, що справді свого часу товариський суд розділив присадибну ділянку. Однак нині змінилося співвідношення часток у жилому домі. Тому позов пред'явлено на новій підставі і має бути розглянуто народним судом у загальному порядку. Інший приклад, Сокара пред'явив позов до Сунгуру про встановлення меж користування присадибною земельною ділянкою. Суд позов задовольнив. Вищестоячими судовими інстанціями (за скаргою відповідача) було встановлено, що свого часу земельна ділянка була розділена між тими ж сторонами на тих же підставах рішенням товариського суду, тому суддя не вправі був приймати цей позов до свого судочинства. Отже, в цьому випадку заперечення відповідача проти виникнутого процесу були обгрунтовані.
Діючий процесуальний закон (ст. 136 ЦПК) ознакою винятковості наділяє лише рішення товариських судів, а не інших громадських організацій. Ленінський районний народний суд м. Львова закрив судочинство за позовом Лопушанського до Шалейського про стягнення 130 крб. у відшкодування збитків, завданих знищенням посаджених позивачем городніх культур (порушення права землекористування на колективних городах) на тих підставах, що цей спір розв'язаний вже місцевим профспілковим комітетом. Тут очевидна судова помилка, бо місцевий комітет профспілки не може розглядати такі спори, а тому і заперечення відповідача проти виниклого процесу є предметним Радянське право . 1968 р., № 2, стор 34
.
Г. Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися також у зв'язку з порушенням позивачем правил про підсудність. Ці заперечення відповідача не зустрічаються у питаннях родової підсудності,