В Указах закладена певна внутрішня неузгодженість, оскільки ними передбачається передача землі у колективну власність і водночас за кожним членом сільгосппідприємства визнається право приватної власності на земельну частку (пай). Власне ця не-узгодженість породжена певною мірою змістом ст.5 Земельного кодексу України, згідно з якою суб’єктами права колективної власності є сільгосппідприємства, а співвласниками — їх члени.

В сучасних умовах широкого розповсюдження набув обіг цінних паперів, значення яких в умовах соціалістичної економіки було мінімальним. За Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їх власником і передбача-ють, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або про-центів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Зазначеним Законом цінними паперами, які можуть випускатися і обертатися, ви-знаються акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Між тим в юридичній літературі називаються і інші документи, які мають ознаки цінних паперів, а саме: чеки, акредитиви, ощадні книжки, лотерейні квитки, страхові поліси, накладні, варанти, коносаменти.' На наш погляд, однак, не всі з перерахованих доку-ментів є повноцінними цінними паперами (наприклад накладні, страхові поліси, іменні ощадкнижки, не розіграні і програшні лотереї). Цінні папери як об’єкти цивільних прав мають відповідати встановленій законом формі, містити усі необхідні для них реквізити. За чинним законодавством випускати цінні папери (тобто бути емітентом) мають право лише юридичні особи. Однак громадянин може стати власником будь-яких видів цінних паперів, як правило, в необмеженій кількості. Можливе також певне регулювання відносин по придбанню окремих цінних паперів, на-приклад акцій, з встановленням тих чи інших обмежень. Так, придбати акції акціонерного товариства закритого типу можуть, як правило, лише засновники, такі акції не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Громадянин може стати власником (співвласником) цілісних майнових комплексів підприємств різних організаційно-правових форм, які мають статус юридичної особи та здійснюють виробничу, комерційну чи іншу діяльність з метою одержання прибутку. В Законі «Про підприємства в Україні», інших законодавчих актах та в юридичній науці поняття «підприємство» вживається в розумінні суб’єкта права, а інколи — об’єкта права.' Наприклад, п.5 ст. 10 зазначеного Закону підприємству як суб’єкту права надаються відповідні повноваження по розпорядженню його майном, а в ст. 14 визначаються повноваження власника по управлінню підприємством як об’єктом права. Більше того, в деяких випадках законодавець застосовує поняття «власник майна підприємства», що може дати підстави для висновку про те, що, наприклад, громадянин, який заснував приватне підприємство, не є його власником як об’єкта права, а стає лише власником майна підприємства. Подібна позиція законодавця на практиці може призводити до певних непорозумінь. Так, у випадку смерті власника приватного підприємства можна дійти висновку, що спадкоємці набувають лише прав на майно підприємства і не вправі визначати подальший статус підприємства як юридичної особи. Однак такий висновок був би позбавлений правової логічності і економічної доцільності. Так чи інакше законодавець встановлює спеціальний правовий режим майна підприємства, який стосується порядку набуття, обліку, використання та відчуження такого майна. Правовий режим майна підприємства, безперечно, перебуває під впливом статутних положень, визначених власником-засновником.

Відповідно до ст.49 Закону «Про власність» володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним чи третейським судом. Водночас це означає, що власник не зобов’язаний мати письмовий доказ приналежності йому того чи іншого майна, за окремими винятками. Право власності на окремі об’єкти обов’язково має підтверджуватися спеціальним документом (наприклад, свідоцтвом про право власності на жилий будинок, свідоцтвом на спадщину, державним актом на право приватної власності на землю, нотаріально посвідченим Договором (купівлі-продажу)

5. Здійснення громадянами права приватної власності

Право приватної власності передбачає наділення громадянина-власника юридично забезпеченою можливістю здійснювати у передбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Зазначені правомочності власника утворюють зміст права власності громадян. У цивільному законодавстві, інших законодавчих актах, як правило, не визначається конкретний обсяг правомочностей громадян щодо їх приватної власності. Лише в окремих випадках законодавець встановлює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей права приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Тому, визначаючи обсяг правомочностей громадянина щодо належного йому майна, необхідно враховувати загальні принципи здійснення цивільних прав, соціально-економічну природу власності громадян і особливості окремих її об’єктів.

Правильне визначення обсягу правомочностей та умов їх здійснення має велике значення для утвердження правового статусу громадянина-власника і захисту його прав. Більше того, порушення особою відповідних правових норм може позбавити його такого за-хисту або навіть призвести до припинення права власності.

Власник, як зазначається в ст.4 Закону «Про власність», має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, і використовувати таке майно для господарської та іншої не забороненої законом діяльності. При цьому власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права і охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб, адміністративно-територіальних утворень і держави. 1 лише у випадках і порядку, встановлених актами законодавства України, діяльність власника може бути обмежена або припинена. Недотримання власником встановлених законодавством України вимог може