ознак демократичного суспільства і соціальної, правової держави. Відтак, права людини мають стати не якимось похідним чи другорядним завданням здійснюваних у сфері виконавчої влади перетворень, а їх найголовнішою метою, яка покликана принципо-во змінити історичну парадигму стосунків між державою І люди-ною.
Місце домінуючої в минулому ідеології "панування" держави над людиною повинна зайняти протилежна — ідеологія "служіння" держави людині. Такий перехід можливий лише за умови дійсного запровадження передбаченого Конституцією України (ст. 8) прин-ципу верховенства права, який вимагає підпорядкування діяльно-сті державних інститутів потребам реалізації прав людини, забез-печення їх пріоритетності перед усіма іншими цінностями демократичної держави.
Принагідно варто зауважити, що принцип верховенства права за своїм змістом значно ширше принципу верховенства закону, оскіль-ки не кожний закон здатний забезпечити справжні умови повноцін-ної реалізації прав людини. Тому надзвичайно важливо подолати існуючу певну недооцінку ступеня участі держави у вирішенні про-блеми прав людини, яка традиційно обмежується переважно захис-том порушених прав. Потрібно розширити ці рамки, спрямувавши увагу держави на багатопланову роботу щодо утвердження пріори-тету прав і свобод людини в українському суспільстві.
Саме виходячи з цього, в ході проведення адміністративної ре-форми ключовим завданням має стати утвердження механізмів, здатних гарантувати реалізацію принципу верховенства права, забезпечувати неухильне дотримання визначених Конституцією України прав та свобод людини і громадянина, істотне посилення з боку Інститутів громадянського суспільства контролю за діяльністю уряду, міністерств та інших органів виконавчої влади.
Необхідною умовою належної реалізації зазначеного ключового завдання є суттєве реформування державної служби як інституту, який практично забезпечує виконання покладених на державні органи функцій, прав й обов'язків.
Українській державній службі, інституційне оформлення якої пов'язане з прийняттям у 1993 р. Закону України "Про державну службу", притаманне офіційне сприйняття вимог принципу верховенства права. Про це свідчить хоча б те, що серед принципів, на яких грунтується державна служба в Україні, у згаданому Законі (ст. 3) визначені не тільки такі близькі за спрямованістю до зазна-ченого принципи, як демократизм, гуманізм і соціальна справедли-вість, але й прямо зафіксовано принцип "пріоритету прав людини і громадянина".
Отже, у взаємостосунках державних службовців з населенням пануючим має бути всеосяжний режим беззаперечного визнання пріоритету прав людини, поваги до ЇЇ законних інтересів, вимог і очікувань.
Але існування цього формально декларованого режиму ще не стало, на жаль, справжньою домінантою практичного функціону-вання державної служби. Поки що не тільки представниками влади, а й всіма прошарками населення достатньо не усвідомлено суть фундаментального конституційного припису: "Утвердження і за-безпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" (ст. З Конституції України). Крім того дотепер не подолані негати-вні наслідки тривалого існування у нашому суспільстві системи влади, в якій інтереси держави домінували над інтересами особи.
Збереженню незадовільного стану державної служби стосовно забезпечення прав людини сприяє те, що вона не тільки успадкува-ла більшість вад, які були властиві діяльності колишнього держав-ного апарату, а й стала до того ж більш корумпованою і менш про-фесійно стабільною.
Діяльність переважної частини управлінських кадрів підпоряд-кована підготовці адміністративних рішень, тоді як контроль за їх виконанням надто послаблений, не приділяється належна увага питанням оцінки і підвищення ефективності управління персона-лом.
В умовах і досі невиправдано високої централізації управління головним показником роботи кадрів державного апарату залишає-ться не якісне виконання органом чи посадовою особою норматив-не визначених компетенції, функцій та повноважень, а механічне відтворення команд "згори" з наміром догодити вищому началь-нику.
Все це, звичайно ж, суттєво заважає громадянам реалізувати свої законні вимоги і наміри у відносинах з відповідними органами і службовцями. Адже передусім через відносини з органами виконавчої влади, їх посадовими особами громадянам надається мож-ливість практично скористатися більшістю наданих їм Конституці-єю і законами України прав і свобод, виконати покладеш на них обов'язки.
Тому саме реалізація принципу верховенства права має ста-ти вирішальним фактором реформування державної служби. На запровадження такого підходу слід спрямувати як роботу з під-бору і виховання кадрів державного апарату так і освітянські зу-силля різноманітних форм навчання молоді, спираючись при цьому на багатовікові традиції національної моралі і етики.
Серед нових вимог до державної служби найважливіше значен-ня посідає зміна ставлення до такої функції виконавчої влади, як надання державою так званих "управлінських послуг" населенню (включаючи в останнє поняття фізичних і юридичних осіб).
Управлінські послуги — це новий елемент взаємовідносин держави з особою. Ними слід вважати численні різного роду дозві-льно-реєстраційні дії державних органів за відповідними звернен-нями осіб.
Такі дії раніше за традицією визначались як прояв владно-розпорядчої діяльності органів управління стосовно громадян. Але насправді ці дії слід оцінювати як виконання державою обов'язків перед громадянами, спрямованих на юридичне оформлення умов, необхідних для належної реалізації ними різноманітних прав, щодо яких збоку державних органів передбачена можливість альтерна-тивних дій залежно від виконання громадянами визначених зако-нодавством вимог, необхідних для видачі дозволу, здійснення реєс-трації чи задоволення іншої потреби фізичної або юридичної особи.
Таке розуміння відповідає новій ідеології "служіння держа-ви" перед людиною. "Служіння" з боку виконавчої влади – це і є, в першу чергу, надання управлінських послуг. Адже держав-на влада – це реалізація не тільки правомочій, зобов'язуючих гро-мадянина, але і певних обов'язків держави перед громадянином. І таких обов'язків з її боку з'являтиметься все більше по мірі демок-ратизації держави.
З огляду на наведене, вимагає певної зміни існуюче співвідно-шення між тими державними службовцями, що обслуговують по-треби політичного керівництва, і тими, що здійснюють надання управлінських послуг населенню. Переважна більшість службовців має бути задіяна саме в цих послугах, а в основу оцінки ефективно-сті роботи службовців треба