При цьому етичні вимоги до державних службовців повинні стати стандартами поведінки, що підлягають обов'язковій перевірці та публічній оцінці. Вони могли б бути визначені у Кодексі основ-них правил поведінки державного службовця в Україні, який доці-льно прийняти найближчим часом в єдиному "пакеті" з новою редакцією Закону України "Про державну службу".

Дуже важливе значення для посилення орієнтації державної служби на забезпечення прав і свобод людини має подолання існу-ючої практики недооцінки ролі процедур в діяльності органів вико-навчої влади, перш за все в частині їх взаємостосунків з населен-ням.

Разом з тим такі процедури, котрі узагальнено можна визначити як "адміністративні", здатні істотно сприяти підвищенню ефектив-ності управлінської діяльності, чіткому виконанню функцій і пов-новажень органів та посадових осіб. І головне, ці процедури покли-кані забезпечити необхідну послідовність і повноту реалізації громадянами своїх прав і свобод, стати дієвою перешкодою для суб'єктивізму і свавілля з боку службовців органів виконавчої вла-ди.

З огляду на потреби унормування досконаліших адміністратив-них процедур та посилення їх впливу на організацію ефективних взаємостосунків громадян із службовцями органів виконавчої вла-ди, доцільно найближчим часом прийняти окремий Кодекс загаль-них адміністративних процедур в Україні.

Його прийняття дозволить вперше на законодавчому рівні вре-гулювати багатоманітні процесуальні відносини у державно-управлінській діяльності, яка має бути спрямована на утвердження і забезпечення прав І свобод людини і громадянина.

Цей Кодекс встановить засади правової регламентації процедур підготовки, прийняття і оскарження індивідуальних адміністратив-них актів органів виконавчої влади, органів місцевого самовряду-вання, їх посадових осіб з питань реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних І юридичних осіб. Таким чином, сукупність процедур, що увійдуть до предмету регулювання Кодексу, склада-тимуть два види адміністративних проваджень: провадження по розгляду і вирішенню Індивідуальної адміністративної справи і провадження за скаргою на індивідуальний адміністративний акт.

Серед принципів здійснення адміністративних процедур, поряд із традиційними принципами адміністративного процесу, суттєве значення мало б закріплення таких нетрадиційних принципів, як верховенство права, етичність взаємостосунків, раціональність та дебюрократизація.

Виключно важливим для посилення гарантій прав людини було б встановлення презумпції правомірності дій і вимог суб'єктів зве-рнення – фізичних або юридичних осіб. Вона полягає в тому, що ці дії і вимоги вважатимуться правомірними, поки інше не буде встановлено в ході провадження. Водночас обов'язок доказування обставин справи покладається на уповноважений орган, посадову особу і не може перекладатися на суб'єктів звернення.

Суттєвим є те, щоб провадження по індивідуальній адміністра-тивній справі та за скаргою здійснювались безоплатно для суб'єкта звернення. Але витрати, які пов'язані із здійсненням додаткових дій по справі за клопотанням суб'єкту звернення, мають компенсу-ватися за його рахунок.

Слід вважати доцільним також включення до змісту розгляду-ваного Кодексу процедур з адміністративного оскарження.

Адже існуючий за чинним законодавством України порядок та-кого оскарження не є достатньо ефективним і зручним для людини. Багато в чому він відтворює залишки колишнього тоталітарно-бюрократичного характеру державної влади. Внаслідок цього, за минулі роки люди чи майже звиклись з бюрократичними зловжи-ваннями, адміністративною тяганиною в органах управління, без-відповідальністю та безкарністю деяких чиновників.

Ці суспільно-нсихологічні стереотипи треба руйнувати, у тому числі за допомогою більш демократичних і досконалих процедур оскарження адміністративних актів. Тому незважаючи на універ-сальний характер їх оскарження у судовому порядку, не меншу цінність має забезпечення ефективного механізму захисту прав і свобод громадян у межах самої виконавчої влади, по так званій адміністративній лінії — тобто механізму адміністративного оска-рження.

Зокрема, в межах Кодексу загальних адміністративних проце-дур предметом адміністративного оскарження доцільно визначити акти, процедурні рішення, дії чи бездіяльність, внаслідок яких: порушено права, свободи фізичних та законні інтереси юридичних осіб; створено перешкоди для реалізації фізичними або юридични-ми особами їх прав, свобод та законних інтересів; незаконно покла-дено на фізичних або юридичних осіб обов'язки.

Крім того варто було б передбачити провадження з адміністра-тивного оскарження у спеціальному (апеляційному) порядку. Воно могло б здійснюватися спеціальними апеляційними органами, що створюватимуться в окремих центральних органах виконавчої вла-ди у спеціально визначеному порядку.

Нарешті, слід зауважити, що радикально поліпшити ставлення службовців органів виконавчої влади до громадян неможливо без істотного оновлення в цілому правового статусу людини і особливо тієї його частини, яка визначається нормами адміністративного права.

Адже адміністративне право грає величезну роль у реалізації положень Конституції щодо правового статусу людини і громадя-нина. Адміністративно-правові норми не тільки конкретизують ці положення, а й визначають порядок реалізації конституційних прав і свобод, чітко окреслюють їх гарантії, а також доповнюють їх чи-сельними іншими правами, а за певних умов — і обов'язками, які не зазначені в Конституції.

Сучасне реформування державної служби має базуватись на запровадженні вимоги про те, що службовці органів виконавчої вла-ди повинні зважати не лише на правовий статус людини і громадя-нина, закріплений у національному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-правових актів. Зрозуміло, що їх сприйняття і деталізація у вітчизняному законодавстві та прак-тиці мають відбуватися з урахуванням реальних, перш за все мате-ріальних, можливостей здійснення у повсякденному житті.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміні-стративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод грома-дян в їх взаємостосунках із державними службовцями є визначення статусу особи як такого суб'єкта, перед котрим держава відпові-дальна за свою діяльність.

Виходячи з наведеного, для забезпечення верховенства права у функціонуванні державної служби необхідне ретельне ставлення державних службовців не тільки і не стільки до виконання з боку людини обов'язків перед державою, а, насамперед, до стану задо-волення й прав, за реалізацію яких держава несе відповідальність. При цьому постійне удосконалення форм і