Поступово виникає і формулюється принцип суверенітету - верховенства державної влади, її незалежності і повновладдя стосовно кого і до чого б те ні було. Усяка державна влада поширюється тільки на визначену територію; поширення ж велінь державної влади поза територією даної держави є порушення суверенітету іншої держави. Тому принцип суверенітету і принцип територіальної дії законів взаємозалежні самим тісним образом: влада держави обмежена його територіальними межами (границями) і дія його велінь (законів) не виходить за ці межі.

Під поняттям державного кордону розуміється лінія і минаюча по ній вертикальна поверхня, що визначає межі території суші, надр, вод, повітряного простору держави.

Отже, територія держави містить у собі:

n

n

n

n

n

Однак принцип строго територіальної дії законів дуже незабаром вступив у протиріччя з розвитком економічних зв'язків між країнами, викликаних створенням міжнародного ринку. По цьому, якби кожна держава була вільно встановлювати будь-як норми і будь-який образ регулювати відносини своїх громадян із громадянами іншої держави, результатом могла виявитися ізоляція цієї держави, що, у кінцевому рахунку, для нього ж було не невигідно.

Держави почали укладати різні угоди, підписувати договори, відвідувати сусідів з офіційними візитами. І, поступово, від строго територіального принципу держави прийшли до визнання екстериторіальної дії деяких законів, виробилися принципи встановлення підмета застосуванню права.

В даний час уже не піддається сумніву те, що закони мають територіальну дію, але в особливому порядку й в особливих випадках і екстериторіальна дія.

Сказане відноситься головним чином до міжнародних, міждержавних відносин. Однак питання про територіальну й екстериторіальну дію законів виникає і стосовно правових норм, видаваним владою територіальних одиниць даної держави.

Принцип територіальної й екстериторіальної чинності закону неоднаково здійснюється в різних галузях права. Найбільше строго територіальний принцип дотримується в таких галузях, як державне, адміністративне, карне, процесуальне право, а найбільша екстериторіальність спостерігається в норм цивільного, торгового, сімейного права.

Своєрідна дія карного права. На території кожної держави його карне право поширюється на всіх осіб, що знаходяться на його території, включаючи іноземців, тобто, застосовується територіальний принцип. Це положення записане, наприклад, у статті 4 Кримінального Кодексу України. По положенню, особа, що зробила злочин на території даної держави, несе кримінальну відповідальність по Кримінальному кодексі даної держави.

Однак злочин може бути почате на території однієї держави, а припинено чи кінчено на території іншої держави. На даний момент, у діючому праві не існує спеціальної норми, що вирішує це питання. Усе зважується практикою, у такий спосіб: застосовується закон тієї держави, де злочин був припинений чи кінчене. Тут діє принцип так називаної єдності чинності карного закону, тобто, вважається, що злочин зроблений на території всіх держав, у кожнім з цих місць. Таким чином, кожне з держав, на території якого зроблена хоча б «частина" злочинних дій, може застосовувати стосовно злочину свої карні закони. У зв'язку з цим виникає питання про територію держави.

До вищевикладеного (дивися «границі») по даному питанню можна додати, що існують також об'єкти, що не є територією держави, але на який поширюються карні закони даної держави:

n

n

n

n

n

Однак і карному праву знайоме поняття екстериторіальності. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав і інших громадян, що відповідно до діючих законів і міжнародних угод непідсудні по кримінальних справах, українським судовим установам, у випадку здійснення цими особами злочину на території України, дозволяються дипломатичним шляхом.

Це означає, що у визначених умовах деякі особи звільняються від покарання за законами, що діє в межах даної території. Але до цих осіб на даній території

застосовується і їхній національний закон. Поряд із усім перерахованим вище, існує поняття екстериторіальної дії законів усередині держави.

ВНУТРІШНЯ ЕКСТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ

Територія держави поділяється на частині. Ці частини можуть мати відому самостійність, автономією, самоврядуванням. Територія чи держави його самокерованих частин поділяється також на адміністративні одиниці. Кожна автономна чи адміністративна одиниця має свої органи влади і керування, що видають нормативні акти. Ці нормативні акти діють, як правило, у межах територіальної влади даного органа. Але в змісті визнання юридичні акти територіальних одиниць мають екстериторіальну дію. Однак мається істотне розходження в міжнародній і внутрішньодержавній дії законів у цьому відношенні: застосування іноземного закону навіть у виді його визнання є виключенням, установленим внутрішніми і міжнародними нормами. Визнання ж юридичних актів усередині даної держави є правилом.

Як, наприклад: акти Верховної Ради, укази президента обов'язкові для всієї держави, якщо навіть воно діють у визначеній частині території (наприклад, оголошення якоїсь місцевості на воєнному стані). Акти Верховної Ради Криму (якщо вони погодяться з актами, видаваними Верховною Радою) діють на