з них уже прийнятий новий КК).
В існуючому КК держав СНД, можна виділити три групи норм:
n
норми відтворюючі, ті норми, що текстуально відтворюють колишні союзні закони;
n
норми розвиваючі, тобто норми, що розвивають положення загальносоюзних законів, оскільки таке право спеціальне було обговорено чи випливало зі змісту союзного закону;
n
норми першовстановлені - норми власне республіканські, котрі були відсутні в союзних карних законах.
2 липня 1991 року Верховна Рада Союзу РСР прийняв нові Основи карного законодавства Союзу РСР і республік. Передбачалося створення Федерального КК. У ньому передбачалося «зібрати» загальносоюзні карні закони. Інакше кажучи, з'явилася ідея дуалізму карного законодавства - федеральне законодавство, не інкорпороване в КК республік, і окремо - КК республік.
На наших очах Союз РСР перестав існувати, і утворилася співдружність самостійних суверенних держав (СНД). У зв'язку з цим, устає питання про дію союзних законів території цих держав. Тут варто виходити з того, що якщо немає спеціального закону і немає заборони застосовувати в цьому випадку союзні закони, то вони можуть застосовуватися. Саме так вирішений це питання в Деклараціях про незалежність і суверенітет окремих держав, що входять раніше до складу Союзу РСР. Таке ж рішення прийняв і Верховну Раду України в постанові від 12 вересня 1991року. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»
Слід зазначити також, що якщо раніше визнавали пріоритет національного, а не міжнародного законодавства, то в даний час визнається примат міжнародного права. Тому всі карні закони приводяться у відповідність з нормами міжнародного права і міжнародних договорів. Так, Законом України від 10 грудня 1991року « Про дію міжнародних договорів на території України» прямо закріплено, що ув'язнені і належним чином, ратифіковано. Україною міжнародні договори, складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Отже, закони (нормативно-правові акти), мають екстериторіальна дія не тільки між державами, але й усередині них. Також можна відзначити, що екстериторіальність виступає й у формі імунітету дипломатичних і консульських представників, а також у можливості застосування актів кримінально-правового характеру на території іншого суб'єкта федерації, автономії, де зроблене злочин, незалежно від того, де затриманий і притягнутий до відповідальності злочинець.
Територіальним аспектом визначено, власне кажучи, і дія законів (нормативно-правих актів) по колу осіб, тому що вони мають силу у відношенні усіх фізичних і юридичних осіб, що знаходяться на тій чи іншій території.
Закони в об'єктивному змісті покликані регулювати поводження людей і їхніх об'єднань, надаючи їм волю дій, можливість використання матеріальних і духовних благ, а також зв'язуючи їхню волю і поводження визначеними рамками, розпорядженнями, обмеженнями.
Надана нормами права воля, можливість поводження носить (у російській мові) та ж назва - право. Але це вже не об'єктивна норма, а те, що по об'єктивному праву (закону) належить суб'єкту, складає його особисту волю, можливість поводження, користування якими - або благами. Така воля і можливість поводження, закріплена законом, називається суб'єктивним правом.
Обмеження волі і розпорядження визначеного поводження також звернені до окремих людей і організацій. Вони встановлюють для них належне поводження, що називають юридичним обов'язком.
Правові відносини, що складалися в різні епохи, безсумнівно, залежали від рівня розвитку виробництва й обміну товарів, і значною мірою визначалися ім. Але правові відносини також зазнають впливу від політики сформованих у суспільстві форм родини, різних ідей, поглядів, представлень людей, суспільної моральності.
Поряд з виробничими відносинами у всіх сферах життя (у тому числі й в економіці) виникають індивідуально-вольові відносини. Саме такі дії і взаємозв'язки людей регулюються правом (законами) і, отже, здобувають форму правовідносин. Індивідуальні, економічні, політичні, соціальні, культурні, сімейні й інші відносини, зберігаючи свій особливий зміст, здобувають за допомогою права нова якість. Тепер вони наділяються у форму юридичних прав і обов'язків сторін. Ці права й обов'язки охороняються і забезпечуються державою.
У практиці приватноправового регулювання діє принцип «дозволене усе, що не заборонено законом». В умовах індивідуальної волі, при чітких її границях і охороні інтересів особистості і суспільства, виникнення правовідносин, прямо не передбачених законом, цілком припустимо.
У правових відносинах беруть участь люди і їхні об'єднання: держава і його органи, підприємства, установи, суспільні і релігійні організації. Для того щоб бути учасниками правовідносин вони повинні мати визначені якості, передбаченими законом. Сукупність цих якостей утворить поняття суб'єкта права, чи правосуб'єктності особи (організації).
Під правоздатністю розуміється здатність мати права й обов'язки, передбачені законом. Під дієздатністю - здатність своїми діями здобувати права і створювати для себе юридичні обов'язки. Право - і дієздатності важливо для фізичних осіб, органів держави, громадських організацій ці поняття, як правило, нерозривні.
Правовий статус - це визнана конституцією і законами сукупність вихідних, невідчужуваних прав і обов'язків людини, а також повноважень державних органів і посадових осіб.
У сфері приватного права (цивільного, сімейного, трудового, земельного і т.п.) суб'єкти права підрозділяються на фізичних і юридичних осіб. До фізичних осіб відносяться всі громадяни, а також іноземці й особи без громадянства. Інакше кажучи, це люди, за яких визнаються правоздатність і дієздатність.
Така класифікація відображає рівність суб'єктів у сфері приватного права, де не повинне бути підпорядкування однієї сторони відносини іншої. По цьому законодавство не робить розходжень між державою і його органами, підприємствами й установами - усі вони виступають у приватноправових відносинах як рівноправні суб'єкти і мають рівний захист своїх інтересів.
Усі фізичні особи в приватноправових відносинах також мають рівну правоздатність. Вона виникає з моменту народження людини (а в