спадкоємному праві враховуються й інтереси ще не народженої дитини) і припиняється з його смертю (воля спадкодавця захищається і після його смерті). Усі громадяни України мають рівну і повну (по обсязі) правоздатність. Для іноземців можуть бути обмеження (необхідність одержання ліцензій, квоти на в'їзд, заборону займати деякі посади і т.п.).
Дієздатність фізичних осіб виникає з досягнення вісімнадцяти років. У трудовому праві вона настає із шістнадцяти років.
З усього вищевикладених можна сказати: закони держави поширюються на всіх його жителів, не залежно від віку, віросповідання, і, навіть, на ще не народжених дітей.
ЧИННІСТЬ ЗАКОНУ ПО КОЛУ ОСІБ
Але існують такі суспільні відносини, учасниками яких можуть бути тільки громадяни України (чи даної країни). Наприклад, служба в збройних силах, в органах внутрішніх справ, у податковій службі. Також, виплата державних податків стосується тільки її громадян.
По Українському законодавству заняття деяких державних посад вимагає визначеного терміну проживання громадянина тільки на території України.
Наприклад, на посаду президента України може бути обраний її громадянин, що досяг тридцяти п'яти років, що має право голосу ( правоздатний). Також він повинний проживати на Україні протягом десяти останніх перед удень виборів років і володіти державною мовою.
Народним депутатом України може бути її громадянин, що досяг на день виборів двадцяти одного року, що має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
Не може бути обраний у Верховну Раду України громадянин, що має судимість за здійснення навмисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
На посаду судді може бути обраний громадянин України, що не складає в партіях. Досягнувши двадцяти п'яти літнього віку, що має вище юридичне утворення, стаж роботи в області права не менш трьох років і проживаючий в Україні протягом останніх десяти років.
У законі є виключення щодо іноземних громадян, що користаються дипломатичним імунітетом. На таких осіб (посли, посланники, повірники в справах, члени дипломатичного персоналу і т.д.) у випадку здійснення ними правопорушень норми, що установлюють відповідальність закони не поширюються, даний питання зважується по дипломатичних каналах.
Існує три види правового імунітету:
1 - імунітет держави (принцип, відповідно до якого державі і його органам не може бути пред'явлений позов у суді іноземної держави);
2 - імунітет консульський (сукупність пільг і переваг, наданих консульству). Його обсяг установлюється внутрішнім законодавством держав, а також міжнародною Віденською конвенцією 1963 року, двосторонніми консульськими конвенціями і міжнародними порядками;
3 - імунітет дипломатичний (недоторканість особи, службових приміщень, житла і власності, непідсудність судам держави перебування, звільнення від податків, митного огляду і т.д. Його обсяг установлений Віденською конвенцією 1962 року й інших договорів і внутрішньодержавних законів)
Можна також відзначити, що у феодальній Західній Європі поняття імунітет виявлялося в праві феодала здійснювати у своїх володіннях деякі державні функції без утручання представників центральної влади. Звичайно оформлявся королівською грамотою.
У наш час використовуються тільки перераховані вище перші три види імунітету. По цьому, пред'явлення позову до іноземної держави, його забезпечення і стягнення на майно іноземної держави, що знаходиться в Україні, можуть бути допущені тільки за згодою компетентних органів відповідного держави.
Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав і інші особи, зазначені у відповідних законах і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції суду України по цивільних справах тільки в межах, визначеними нормами міжнародного чи права договорами України.
У тих випадках, коли в іноземній державі не забезпечується Україні, її чи майну представникам така ж судова недоторканність, яка, відповідно до статті 425 ГПКУ, забезпечується іноземним державам, їхньому чи майну представникам у чи Україні іншим правомочним органом може бути запропоноване у відношенні цієї держави застосування відповідних мір.
У ГПКУ є стаття (426) про виконання судових доручень іноземних судів і про звертання в судна України з дорученнями до іноземних судів. У першій частині цієї статті визначається порядок виконання доручень іноземних судів судам України. Вказано, що суди України можуть виконувати доручення по врученню повісток, інших документів, допиту сторін і свідків, виробництву експертизи, огляду на місці і т.д. Ці дії не можуть виповнюватися, якщо це суперечить суверенітету України, загрожує її чи безпеки не входить у компетенцію суду.
В другій її частині допускаються звертання судів України з дорученнями до іноземних судів про виконання окремих процесуальних дій.
У статті 427 ,того ж кодексу, установлюється трирічний термін виконавчої давнини для примусового виконання рішень іноземних судів.
А стаття 428, цього ж кодексу, установлює пріоритет міжнародного договору перед законодавством України, якщо в ньому містяться інші правила, чим містяться в її законодавстві про судове судочинство.
Підстави дії законів по колу осіб різні:
n
по приналежності особи до держави (по цивільному стані розрізняють стан громадянства даної держави, іноземної держави, стан особи без громадянства);
n
по ознаці підлоги;
n
по віковому цензі;
n
по професійній приналежності (військовослужбовці, спеціальні що служать і т.п.);
n
інші підстави (наприклад, інвалідність);
Громадяни України у випадку здійснення злочину за кордоном несуть відповідальність по українських законах; якщо вони понесли покарання, те наш суд може чи зм'якшити звільнити від нього цілком.
ВИСНОВОК
Підводячи підсумки проведеної роботи, можна з упевненістю сказати, що окремі на перший погляд теми насправді сильно взаємозалежні:
Чинність закону в часі нерозривно з його дією в просторі і по колу осіб, тому що навіть саме визначення поняття закону відзначає залежність його поширення на час і місце дії, а, також, на всіх осіб, що знаходяться на просторі чинності закону. Навіть усілякі виключення в законах, що