4. Вільне розпорядження прибутком, що залишається після оп-лати платежів, установлених законодавством. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяль-ності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.

5. Самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд. Проте ст. 3 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-Х1І «Про зовнішньоекономічну діяльність» Відомості Верховної Ради. 1991. №14 С.3 дозволяє бути суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і фізичним особам за умови їх реєстрації як суб'єктів підприємницької діяльності (ст. 5 цього Закону).

Види підприємницької діяльності:

1. Виробнича підприємницька діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція.

2. Невиробнича підприємницька діяльність, у межах якої виділяється:

діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень); діяльність із зайняття торгівлею; інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансо-вому ринку.

За ознакою суб'єкта — учасника відповідних правовідносин підприємницька діяльність поділяється на:

Залежно від наявності обмежень щодо зайняття підприємниць-кою діяльністю її можна розподілити на:

1. Вільну підприємницьку діяльність. Для провадження такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноваже-них нею органів. Така діяльність провадиться за принципом «доз-волено все, що не заборонено законом». Див.: Підприємницьке право України / За заг. ред. Шишки Р.Б. — Харків: влада, 2000. - С. 31.

Загальні положення щодо осіб, які можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності, містяться у ст. 2 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво», відповідно до нього суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, необмежені законом у правоздатності або дієздатності. По-перше, це означає, що підприємцями не можуть бути осо-би які не досягли 18-ти років, оскільки, як відомо, з 18-ти років настає повна дієздатність (за винятком неповнолітніх, які уклали шлюб на законних підставах і набули у зв'язку із цим повну дієздатність). Саме з 18-річного віку особа має право самостійно виступати в цивільному обороті (вступати в зобов'язання, укладати угоди, нести юридичну відповідальність). Факт повноліття особи перевіряється під час державної реєстрації за її паспортом.

По-друге, особа, яка бажає набути статусу громадянина-підприємця, не повинна бути визнана судом недієздатною (люди-на визнається судом недієздатною, якщо внаслідок душевної хво-роби або недоумства вона не може розуміти значення своїх дій або керувати ними) або обмежено дієздатною (людина визнається су-дом обмежено дієздатною, якщо внаслідок зловживання спиртни-ми напоями або наркотичними засобами вона ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище). Проте під час державної реєстрації цей факт не перевіряється, оскільки переліком доку-ментів, що подаються для державної реєстрації громадянина-підприємця, подання відомостей про вищенаведені факти не пе-редбачено. Наглядніше суб’єкти підприємницької діяльності представлені на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Суб'єкти підприємницької діяльності в Україні

Законодавство передбачає ряд обмежень на зайняття підприємництвом у зв'язку із виконанням фізичними особами пев-ної діяльності. Так, за ст. 2 Закону України «Про підприємництво» не допускається зайняття підприємницькою діяльністю таких кате-горій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів про-куратури, суду, господарського суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також осіб, яким суд заборонив займатися певною діяльністю (до закінчення терміну, встановленого вироком суду). Статтею 5 Зако-ну України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з ко-рупцією» Відомості Верховної Ради. 1995. №26 С.5 передбачено, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права займа-тися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посеред-ників або підставних осіб. Нарешті відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впо-рядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, ство-рених за участю державних підприємств» Відомості Верховної Ради. 1993. №1 С.7 керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У країнах, що трансформуються до ринкової економіки, ще більшою мірою, ніж у країнах із вже розвиненою ринковою економікою, виявляється необхідність державного регулювання економіки в перехідний період.

Зокрема, це зумовлюється необхідністю: 1) надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства; 2) адаптації економіки і системи управління до нових умов; 3) проведення активної соціальної політики; 4) проведення структур-ної політики; 5) проведення антимонопольної політики.

Державне регулювання економіки здійснюється соціаль-но-економічним прогнозуванням через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності дер-жави характерна розробка комплексних і регіональних програм.

Для державного управління і регулювання в сучасних умовах характерні такі заходи, як загальнонормативне правове регулю-вання; застосування засобів офіційного визнання господарюючих та інших суб'єктів, введення ліцензування суб'єктів та їх діяльності; визначення порядку здійснення видів господарської діяльності; регулювання оподаткування тарифів і квот, введення стандартизації продукції, робіт і послуг; підтримка і стимулюван-ня підприємництва; здійснення податкових функцій.

Держава для регулювання економіки використовує як еконо-мічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність й економіку країни. Основними серед