Законодавство практично всіх держав встановлює обов'язкову вимогу щодо реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Звичайно така реєстрація здійснюється у торгових реєстрах, що ведуться судовими або адміністративними органами. Ведення торгових реєстрів переслідує декілька основних цілей:*

реєстрація торгових товариств (товариств);*

реєстрація фірми (торгового найменування) суб'єктів торго-вої діяльності, а також видів діяльності, що мають право здійснювати дані суб'єкти;*

надання всім учасникам торгового обороту відомостей про зареєстрованого суб'єкта (розмір статутного фонду, місце-знаходження, органи управління, особи, які мають право укладати угоди від імені даного суб'єкта).

Основа легітимації учасників господарського обороту складається з трьох основних елементів: а) державного обліку суб'єктів підприємницької діяльності; б) збору публічно-достовірних даних про їхнє правове, майнове та організаційне становище; в) здійснення контролю за законністю виникнення, зміни та припинення правового статусу підприємця.

Для здійснення деяких видів підприємницької діяльності по-трібно одержання ліцензії. Нерідко висловлюються критичні зау-важення на адресу ліцензування взагалі і вважається, що ліцензу-вання йде на користь тільки бюджету і чиновникам. Не можна погодитися з критикою ліцензування взагалі, оскільки воно необ-хідне для перешкоджання вступу до ринку осіб, не здатних через відсутність відповідної кваліфікації та інших можливостей гра-мотно займатися певним видом діяльності, і отже, спрямовано на захист насамперед споживачів, та й самих учасників підприєм-ницької діяльності. Ліцензування окремих видів підприємницької .діяльності властиве не тільки країнам, що здійснюють трансфор-мацію до ринкової економіки, а й давно відомо державам, де ринкова економіка є розвинутою.

Однак не можна схвалити і надмірну кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, оскіль-ки ліцензування обмежує можливості підприємців займатися від-повідною діяльністю, ускладнює участь на конкретному ринку,

Із приводу природи ліцензування у вітчизняній літературі висловлено різні думки. На думку деяких учених, ліцензування - це форма державно-правового регулювання різних форм господа-рювання та забезпечення життєво важливих інтересів особистості, держави і суспільства, на думку інших - це вид державного контролю. Обґрунтованим є позначення ліцензування як правового режиму здійснення окремих видів діяльності тільки за наявності спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються уповно-важеними органами публічної влади при дотриманні визначених умов, призначення якого - у встановленні: особливого державного контролю за здійсненням таких видів підприємництва, які в силу властивих їм особливостей пов'язані з реалізацією найбільш важливих публічних інтересів. Ліцензування розглядається як адміністративно-правовий регулятор підприємницьких відносин, що має метою, забезпечення нормального співвідношення приват-них інтересів комерційної організації з публічними інтересами суспільства в цілому. Про запровадження єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва: Указ Президента України від 22.01.2000 р.

Вважаємо, що ліцензування є одним із засобів державного регулювання підприємницької діяльності.

Ліцензування визначається як здійснення заходів, пов'язаних із видачею ліцензій, призупиненням і анулюванням ліцензій та нагля-дом органів, що видають ліцензії, за дотриманням ліцензіатами при здійсненні ліцензованих видів діяльності відповідних ліцензійних вимог і умов. Ліцензія - це дозвіл (право) на здійснення ліцензо-ваного виду діяльності, при обов'язковому дотриманні ліцензій-них вимог та умов, виданий відповідним органом юридичній особі або індивідуальному підприємцю.

Пропонуються такі критерії для визначення видів діяльності, що ліцензуються: небезпека конкретної діяльності для необмеже-ного кола осіб, які не беруть участі у її здійсненні, залучення нею у своє середовище необмеженого кола учасників; висока прибут-ковість такої діяльності. Критерії віднесення того або іншого виду підприємницької діяльності до тих, що ліцензуються, мають бути науково обґрунтованими, у їх основі повинен бути облік ступеня зачіпання цим видом діяльності суспільного інтересу (інтересів здоров'я і безпеки населення) та інтересів держави (державної безпеки).

Причинами недосконалого забезпечення легітимації суб'єктів підприємництва є, зокрема, слабкість організаційних засобів, у державних органах, що утрудняє цей процес, а також правовий нігілізм державних чиновників.

Так, Ліцензійна палата України, провівши численні перевірки міністерств і відомств, що видають ліцензії, виявила, що всі вони грішать порушеннями ліцензійного законодавства. Серед най-більш поширених зловживань:*

вимога документів, не передбачених законодавством здебільшого вони мають заздалегідь нездійсненний характер, що веде до хабарництва; *

"прохання" перерахувати кошти в позабюджетні фонди;*

включення до інструкції, що регламентує вид діяльності; робіт, які не мають до цієї діяльності ніякого відношення;*

вимога обов’язкового страхування ліцензії.

Поряд з вищевказаним, причинами слабкого забезпечення процесу легітимації суб'єктів підприємництва є нескоординованість та неузгодженість нормативних актів, наявність внутрішніх суперечностей та неузгодженостей у законодавстві, що регулює цей процес.

Слід зазначити важливість спрощення порядку реєстрації су-б'єктів підприємництва, скорочення переліку видів підприємниць-кої діяльності, що підлягають ліцензуванню, внаслідок внесення змін до законодавства. Водночас, аналіз нормативної бази легіти-мації суб'єктів підприємництва в Україні показує, що існує множина підзаконних нормативних актів, які регулюють легіти-мацію суб'єктів підприємництва, окремі положення яких супере-чать Закону України "Про підприємництво", а також містять додаткові вимоги, не передбачені законом, що ускладнює процес легітимації. Особливо це стосується прийнятих різними міністер-ствами, державними комітетами та іншими відомствами норма-тивних актів щодо ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, які регулюють його не єдиночинно, а з позиції відомчих інтересів.

Суперечливість законодавства про ліцензування створює спри-ятливі умови для безконтрольної діяльності ліцензійних органів і сваволі посадових осіб, що тлумачать на свій розсуд ці акти. Існування невиправданої численності підзаконних нормативних актів, що регулюють питання державної реєстрації і ліцензування, нерідко на шкоду Закону "Про підприємництво", а також відсут-ність їх взаємопов'язаності та узгодженості, тобто системного зв'язку нормативних актів, спричиняє неповне і недостатнє регу-лювання процесу легітимації.

Отже, законодавство про державну реєстрацію суб'єктів під-приємницької діяльності,