Перш за все в постанові мова йдеться про законодавчі документи, які дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю, а також окремими їх видами; інформацію по всім видам державної звітності; данні, необхідні для перевірки нарахування, а також документи для сплати податків і інших обов'язкових платежів; інформацію про забруднення навколишнього середовища, безпеку праці, шкідливу для здоров'я продукцію; документи про платіжеспроможність; відомості про участь посадових осіб в підприємницькій діяльності інших суб'єктів; а також відомості, які підлягають оголошенню згідно діючого законодавства. Ці документи, відомості, інформація необхідні відповідним органам державної виконавчої влади, а також контролюючим органам для здійснення державного регулювання підприємницької діяльності, а тому не є секретною і не складають комерційної тайни.

Вони також не пов'язані з виробництвом і технологічними секретами підприємства і його продукцією, інформацією, яка відноситься до досліджень і розробок, закупівлі, фінансів, техніки, ринку торгівлі, продажу і таке інше, що дійсно складають комерційну таємницю. Постанова зовсім не зобов’язує надавати вище згадану інформацію всім юридичним особам, а тільки тим на їх вимогу згідно діючого законодавства.

Наприклад, проведення аудиту є обов'язковим для:

- підтвердження достовірності і повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форм власності та виду діяльності звітність яких офіційно оприлюднюється, а також суб‘єктів з річним господарським оборотом мнеш як двісті п‘ятдесят неоподаткованих мінімумів один раз на три роки;

- перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств і інших фінансових посередників;

- емітентів цінних паперів. Проведення аудиту є обов’язковим і в інших випадках передбачених законом.30 В даних випадках закон зобов’язує самих суб’єктів підприємницької діяльності здійснити аудит з правом вибору аудиторської організації, а керівництво господарюючого суб’єкту несе відповідальність за повноту і достовірність даних бухгалтерських чи інших документів, які надаються для проведення аудиту. В свою чергу ст. 23 закону "Про аудиторську діяльність" зобов’язує аудиторську організацію, аудиторів зберігати в таємниці інформацію, яка одержана при проведенні аудиту і виконанні аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх в своїх інтересах, або в інтересах третіх осіб. За порушення цих вимог аудиторська фірма несе цивільно-правову відповідальність, а аудитори інші види відповідальності.

Ці вимоги в рівній мірі стосуються і органів державної виконавчої влади, контролюючих і правоохоронних органів України, які передбачені законами та положеннями про них.

Оскільки закон України "Про підприємства України" прийнятий в 1991 році, а склад і обсяг відомостей що складають комерційну таємницю, порядок їх захисту визначав керівник підприємства, то органам державної влади, контрольним органам в ряді випадків досить складно було одержати відомості, інформацію для державного контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності в тому числі і в банківській діяльності. Таке положення було ширмою для здійснення протиправних дій пов'язаних з ухиленням від сплати податків, розкраданням майна і іншими правопорушеннями при здійсненні підприємницької і господарської діяльності. Щодо інвесторів, то причинами за яких вони не вкладають кошти (інвестиції) в економіку України є не становище з комерційною тайницею, а нестабільність законодавства, неймовірні податки і корумпованість чиновників, які здійснюють контроль від імені держави за підприємницькою діяльністю та інше.

Тому можна прийти до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 "Про перелік відомостей, як не є комерційною тайною" не порушує інші акти чинного законодавства по захисту комерційної таємниці.

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачає правові засади захисту підприємців від неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування противоправним способом відомостей, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи може завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Таким чином основними ознаками неправомірного збирання комерційної таємниці (в літературі воно має назву економічне шпигунство) є:

- добування відомостей, що становлять комерційну таємницю протиправним способом: крадіжка документів; підслуховування розмов; одержання таких відомостей від осіб які ними володіють з плату; візуальне стеження за роботою підприємства з використанням відео і фотоапаратів, а також інших технічних засобів. Останнім часом незаконний збір відомостей які складають комерційну таємницю здійснюється шляхом навмисного втручання в роботу автоматизованих систем конкурента за метою зняття секретної інформації;

- встановлення цілей використання, або використання таких відомостей;

- наявність чи можливість завдання шкоди господарюючому суб'єкту підприємцю. Під шкодою потрібно розуміти, як позитивну втрату31, а також не одержані доходи.32

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи уповноваженої на те, з відомостями, що становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому законам порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Під розголошенням необхідно розуміти, як незаконне ознайомлення інших осіб з відомостями які згідно законодавства України складають комерційну таємницю, так і створення особою, якою такі дані стали відомими в зв'язку з професійною або службовою діяльністю і які повинні зберігати їх у таємниці і не знайомити з ними сторонніх осіб.

До таких осіб можна віднести робітників правоохоронних органів, банківських установ, податкові служби, органів виконавчої влади та інших осіб, які згідно з законодавством мають право знайомитися з відомостями, які складають комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по характеру професійних або службових функцій, які вони виконують. Дії пов'язані з розголошенням комерційної таємниці є завжди