Реферат на тему:
Міжнародно-правові механізми захисту прав людини
План
1. Міжнародно-правові документи з прав людини.
1.1. Всесвітні.
1.2. Регіональні.
2. Міжнародно-правові організації з прав людини.
2.1. Всесвітні.
2.2. Регіональні.
3. Міжнародно-правові стандарти прав людини та законодавство України.
1. Міжнародно-правові документи з прав людини.
1.1. Всесвітні.
Серед найважливіших міжнародно-правових документів з прав людини слід, у першу чергу, назвати Міжнародний білль про права людини (Міжнародну хартію прав людини), який складається з наступних документів:
Загальна декларація прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Вона є базисом для численних конвенцій та національних конституцій. Загальна декларація була прийнята, як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави.
Декларація, як така, не є юридично обов'язковим документом, проте вона “відображає загальну домовленість народів світу і є зобов'язанням для членів міжнародного співтовариства”. Юридичних санкцій, які б змушували державу дотримуватися таких зобов'язань, не існує. Як і в інших галузях міжнародного права і міжнародної практики, єдиною санкцією, яка є в даному випадку у світового співтовариства, є висловлення недовіри тим державам, які ухиляються від взятих на себе зобов'язань.
Після прийняття Декларації Комісія ООН з прав людини почала опрацьовувати документи, які були б юридично обов'язковими для держав, що їх ратифікували. В 1966 році були прийняті наступні три документи:
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
При прийнятті цих документів члени міжнародного співтовариства досягли згоди не тільки стосовно змісту кожного з викладених у Декларації прав, але й стосовно тих умов, за яких держави можуть відмовитися від надання цих прав або обмежувати їх.
Пакти, на відміну від Декларації, є юридично обов'язковими договорами. Погоджуючись стати сторонами-учасниками Пактів, держави беруть на себе зобов'язання дотримуватися процедур, обумовлених у відповідних статтях, включаючи подання доповідей про дотримання ними положень Пактів. Пакти набули чинності в 1976 році, коли були ратифіковані необхідною кількістю держав (35). Пакти є обов'язковими тільки для держав, які є їхніми учасниками. Україна є учасником всіх трьох договорів.
І останній документ, який складає Міжнародну хартію прав людини, — Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права про відміну смертної кари, який було прийнято в 1989 році. На березень 1993 року його учасниками стало 17 держав.
Крім Міжнародної хартії прав людини є ще цілий ряд інших всесвітніх документів, прийнятих ООН або іншими міжнародними організаціями. Їх можна поділити на три групи:
1. Конвенції, що стосуються певних категорій людей, яким потрібен захист. Це такі конвенції, як:
Конвенція щодо статусу біженців 1951 року та Протокол до Конвенції 1967 року;
Конвенція про права дитини 1989 року;
Конвенція про права корінних народів 1989 року та ін.
2. Конвенції, що викладають певні права більш детально:
Конвенція проти катувань 1984 року;
Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 року;
Конвенція про право на організацію і ведення колективних договорів 1949 року та ін.
3. Конвенції, прийняті з метою усунення певної форми дискримінації:
Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року;
Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 року;
Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять 1961 року.
1.2. Регіональні.
Для розвитку прав людини велике значення мають також регіональні документи. Ще в 1950 році була прийнята Європейська конвенція щодо захисту прав людини та фундаментальних свобод. Вона була доповнена Європейським Соціальним Статутом 1961 року та спеціальною конвенцією про запобігання тортурам 1987 року.
Особливо велике значення, тим більше після вступу України до Ради Європи, мають документи Наради з безпеки і співробітництва в Європі:
Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Хельсінки, 1975 рік.
Підсумковий документ Віденської зустрічі держав — учасниць НБСЄ 1989 року.
Паризька хартія для нової Європи, прийнята на нараді глав держав-учасниць НБСЄ у листопаді 1990 року, в якій підкреслено: “Права людини і основні свободи з народження належать всім людям, вони невід'ємні і гарантуються законом. Їхній захист і сприяння їм — головний обов'язок уряду”.
Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 року, в якому, зокрема, підкреслено: “Держави-учасниці висловлюють своє переконання у тому, що захист і заохочення прав людини і основних свобод є однією з фундаментальних цілей правління, і підтверджують, що визнання цих прав і свобод є основою свободи, справедливості і миру”.
Документ Московської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1991 року.
Хельсінський документ наради глав держав-учасниць НБСЄ “Виклик часу перемін”, Хельсінки, 1992 рік.
Будапештський документ НБСЄ “На шляху до справжнього партнерства в нову епоху”, Будапешт, 1994.
2. Міжнародно-правові організації з прав людини.
2.1. Всесвітні.
В 1946 році була створена Комісія ООН з прав людини, в обов'язки якої входила підготовка Міжнародного білля про права людини, який би визначав права і свободи, задекларовані Статутом ООН. Першим таким документом стала Загальна декларація прав людини.
Крім комісії, як передбачено ст. 28 Пакту про громадянські і політичні права, було створено Комітет з прав людини, який має право здійснювати контроль за дотриманням положень Пакту:
1) розглядаючи періодичні доповіді, які подаються країнами-учасницями Пакту;
2) розглядаючи скарги однієї держави на другу про порушення прав людини;
3) з врахуванням положень Факультативного протоколу може приймати і розглядати скарги окремих осіб, які стверджують, що вони стали жертвами порушень даною державою-учасницею певного із закріплених у Пакті прав.
Контроль за дотриманням державами-учасницями положень Пакту про економічні, соціальні і культурні права здійснює Комітет з економічних, соціальних і культурних
