3.2 Виконавча влада

При обговоренні організації виконавчої влади, головним лейтмотивом на конвенті виявися протест проти применшення її ролі, що знайшло відображення у конституціях штатів. І це не дивно, адже важливу роль у захисті інтересів правлячої верхівки автори федеральної Конституції відводили саме сильній і незалежній виконавчій владі. На конвенті у Філадельфії Медісон наголошував, що головна небезпека тенденції державного розвитку Сполучених Штатів Америки у поглиненні всієї влади законодавчим органом, узурпація влади законодавчими органами виступає як закономірність у республіканських устроях і саме в республіках законодавчі асамблеї становлять головну небезпеку для свободи. Ціль федеративної Конституції, як вважали її автори-розробники, полягала в тому, щоб перекроїти існуючу систему розподілу влади, перерозподіливши державні прерогативи на користь виконавчого органу.

Особливе місце у міркуваннях „батьків” Конституції займала концепція єдиної і неподільної виконавчої влади, запозичена у французького мислителя Ш. Монтеск’є. Формула єдиної і неподільної виконавчої влади означала, по-перше, наділення такою у повному обсязі одну особу, а, по-друге, усунення законодавчого органу від контролю над апаратом виконавчої влади і надання виключного права формування і керівництва цим апаратом Президенту Сполучених Штатів Америки.

Як стверджує Согрін В. В., вигоду та користь від максимальної концентрації і централізації виконавчої влади, автори американської Конституції вбачали в швидкому і ефективному втіленні рішень у життя. Підтримка миру між класами на величезній території Сполучених Штатів Америки, як і керівництво такою державою в цілому, захист її від зовнішніх ворогів, було б можливим лише за умови прийняття швидких рішень і енергійного їх здійснення однією сильною рукою – президентською. [ 39 ; c. 54]

Більшість учасників конвенту і справді вважали, що розподіл виконавчої

влади між двома, трьома чи ще більшою кількістю осіб, був би згубним для держави. Деякі з інших учасників підтримували думку, що єдина і неподільна виконавча влада повинна бути одягнена в монархічний одяг і, що республіка взагалі не може встояти на великій території. Ця ідея, щоправда, не отримала підтримки більшості делегатів, які схилялись до наділення виконавчою владою президента Сполучених Штатів.

Найбільш складним завданням при організації виконавчої влади стало створення відповідної системи виборів, при чому такої системи, яка б не ставила Президента у залежність від законодавчої влади. Тому творці Конституції категорично відмовилися від положення, згідно з яким президент обирався б конгресом, адже це порушило б рівновагу влади. Але і прямі вибори президента на той час здавалися нездійсненними, цьому „сприяли” величезна територія країни та погані засоби зв’язку. Однак, делегати філадельфійського конвенту не розгубилися, а навпаки, проявили в черговий раз інтелектуальність та винахідливість: для виборів президента країни вони вигадали систему вибірників.

У прийнятій Конституції США 1787 року майже третина тексту, присвяченого Президенту, який уособлював всю повноту виконавчої влади, містила саме утвердження процедури і порядку виборів глави держави. І це не дивно, адже автори Конституції розробляли принципово новий підхід до системи виборів Президента Сполучених Штатів, пристосований саме до їхньої, великої за територією країни, який не мав аналогів у жодній з країн світу.

Згідно з Конституцією, Президентом Сполучених Штатів ставала особа, яка отримала найбільшу кількість голосів і ця кількість повинна перевищувати половину голосів всього числа вибірників. Якщо ніхто із кандидатів не отримає абсолютної більшості голосів вибірників, президент обирається палатою представників. Але у випадку не обрання його й таким способом, функції президента приймає на себе віце-президент, який отримав більшість голосів вибірників. Якщо ж останні не віддадуть перевагу жодному із кандидатів, то питання про обрання президента вирішується у палаті представників, члени якої голосують за одного з трьох кандидатів, які отримали більшість голосів вибірників. Обраний президент займає свою посаду на протязі чотирьох років, так, як і обраний разом з ним на такий же термін віце-президент.

Для особи, яка прагне балотуватися на посаду президента країни Конституцією встановлені певні виборчі цензи. Так, Президентом США може стати лише громадянин Сполучених Штатів, при чому за народженням, а не такий, що був натуралізований. Він також повинен досягти 35-річного віку і проживати у США не менше 14 років. Президент і віце-президент не можуть бути жителями одного й того ж штату. Як стверджує Забігайло В. К., за традицією, що зберігалася аж до обрання в 1960 році на пост президента Дж. Кеннеді, цю посаду займали виключно особи, чиї предки жили в Америці ще до проголошення Незалежності Сполучених Штатів. [ 21 ; с. 37 ]

Президент, як сказано в Конституції, повинен забезпечувати точне виконання законів. Саме задля цієї відповідальної функції він й очолює виконавчу гілку влади – величезну організацію, що тепер налічує кілька мільйонів працівників – і на додаток має ще важливі законодавчі та юридичні повноваження. У світі знайдеться мало посад, які давали б одній особі такі широкі повноваження, як посада Президента Сполучених Штатів Америки. [ 8 ; с. 56 ]

Незважаючи на конституційне положення про те, що всі повноваження законодавчої влади надаються Конгресу, президент відіграє вельми важливу законодавчу роль, він може накласти вето на будь-який законопроект, що схвалений Конгресом. Якщо тільки обидві палати двома третинами голосів кожна, не скасують це вето, відхилений президентом законопроект так і не стане законом. Багато з тих законів, що їх приймає Конгрес, породжуються з ініціативи Президента. У своєму