Для того, щоб забезпечити реалізацію цього принципу, конвент включив у Конституцію наступну статтю ( п.2, статті VI ): „Ця конституція і закони Сполучених Штатів, що будуть ухвалені на її підставі, а також усі міждержавні договори, як укладені раніше, так і ті, що будуть укладені Сполученими Штатами після цього, є найвищим законом країни, і судді всіх штатів мають йому підкорятись, незважаючи на будь-які статті в конституції чи в законах окремих штатів, які суперечать цьому”. [ 50 ; с. 11,12 ]

Згідно з цим положенням, федеральні закони Сполучених Штатів могли втілюватися в життя в їх власних федеральних судах, власними суддями і поліцейськими чиновниками. Вони повинні були також дотримуватися штатними суддями, і штатними наглядачами за законністю. Це положення вдихнуло у Конституцію силу, якої інакше вона, можливо, ніколи б не мала. Ця стаття є наглядною ілюстрацією того співвідношення здорового глузду і натхнення, практичної винахідливості і далекоглядності, якими просякнутий увесь цей документ.

Отже, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року була підписана тридцятьма дев’ятьма делегатами, представниками дванадцяти штатів, тільки троє із присутніх делегатів відмовилися підписати цей документ.

Конституція Сполучених Штатів з самого початку розроблялася як документ, що забезпечує силу центрального уряду, його домінування над окремими штатами у політичному житті країни. Слід зазначити, що розроблена авторами Конституція не тільки закріплювала розподіл влади, але й сильну систему стримувань і противаг. Розробники змогли написати цей документ таким чином, щоб надати йому стійкості. Однак, очевидним недоліком є відсутність у Конституції в первинному варіанті статей, які б гарантували права людини.

Ратифікація Конституції США

Підписання Конституції делегатами на конвенті ще не означало, що вона набула юридичної сили. Розробниками Конституції у її зміст було закладено положення, згідно з яким, щоб Конституція набрала чинності у штатах, які її затверджують, достатньо ратифікації цієї конституції конвентами дев’ятьох штатів.

Автори Конституції, підписавши плід своєї праці, не були впевнені, що він буде ратифікований окремими штатами. Вони усвідомлювали, що для багатьох вона буде здаватися переповненою небезпечностями. Представників конвентів окремих штатів турбували питання, чи не виявиться сильна центральна влада надмірно деспотичною, чи не буде вона пригнічувати величезними податками, чи не втягне вона країну у зовнішні війни?

У ході боротьби за ратифікацію виникли дві, протилежні за своїми поглядами, партії: федералістів і антифедералістів – відповідно прихильників сильного уряду і прихильників простої ліги штатів. Оприлюднена Конституція викликала гострі суперечки між ними. Як вже зазначалося, для того, щоб вступити в силу, Конституція повинна бути ратифікована дев’ятьма із тринадцяти штатів – членів союзу. Ця місія покладалася на конвенти штатів, делегати яких вибиралися місцевими законодавчими асамблеями. Така процедура була прийнята спеціально, щоб відсторонити рядового виборця від рішення бути чи не бути федеральній Конституції 1787 року.

Група авторів стверджує, що більшість розробників Конституції вважали, що їхній новий федеральний уряд є прийнятний для їхніх громадян і, звичайно, отримає підтримку дев’яти штатів негайно, а всіх інших на протязі року-півтора.[ 18 ;с. 191] Однак, такі прогнози виявилися надмірно оптимістичними. Минуло сім місяців, перш ніж Конституцію схвалили дев’ять штатів, а для того, щоб отримати згоду всіх тринадцяти штатів знадобилося майже три роки.

Країна розкололася на два табори: багато хто очікував, що створення федерального уряду дасть позитивні результати, інші ж готувалися активно протидіяти його схваленню. Розпочалася жорстока політична боротьба, яка велася на сторінках преси, в легіслатурах і на штатних конвентах. Прихильники Конституції – федералісти – влаштовували демонстрації, виступали на зборах і у пресі, проводячи агітацію за її ратифікацію. Найбільш активну роль в обґрунтуванні необхідності ратифікації Конституції відіграли її творці, такі як Медісон, Джей і Гамільтон. Вони виклали свою програму у серії статей, об’єднаних згодом у збірці „Федераліст”.

Серед науковців існували дискусії щодо визначення тих соціальних і політичних сил, що стали опорою федералістів і антифедералістів у боротьбі навколо ратифікації Конституції. Так, одні вважали, що поділ на федералістів і антифедералістів проводився виключно за класовим принципом. Прихильниками Конституції називали представників промислового, торгового і фінансового капіталу, фермерів, плантаторів Півдня. Антифедералісти об’єднували основну масу населення країни – боржників, дрібних фермерів, жителів прикордонних областей, незаможні міські верстви. Перемогу федералістів, тобто ратифікацію Конституції, ці автори пояснювали в першу чергу згодою їх лідерів включити до Конституції білль про права, а також різними махінаціями на штатних ратифікаційних конвентах. [ 10 ; c. 17 ]

Що стосується іншої точки зору, яка яскраво висвітлюється у праці Ніконова В. А., то згідно із нею, в число федералістів заносили лишень незначну у кількісному відношенні, зате добре організовану і впливову верхівку американського суспільства, що складалася із заможних плантаторів, буржуазії і прилеглих до них верств інтелігенції. Однак, на відміну від представників першої точки зору, вони включали у число антифедералістів не тільки вагому більшість міських і аграрних низів, але і частину південних плантаторів, які остерігалися, що