Причини успіху федералістів прихильники цієї точки зору вбачали в тому, що правлячій верхівці вдалося відсторонити від участі у виборах делегатів штатних конвентів численних противників Конституції, шляхом встановлення високого виборчого цензу, і голос опозиції значно слабше звучав у залах конвентів, ніж на вулиці.

Представники третьої точки зору сходилися на тому, що поділ на два табори не був простим, однозначним, він варіювався від штату до штату; за відношенням до конституції стояв комплекс класових, економічних, місцевих інтересів, ідеологічних і політичних протиріч; антифедералізм далеко не завжди був обумовлений великим демократизмом, а федералізм – консерватизмом; федералістів не вірно вважати жменькою багачів, а антифедералістів – широкими масами іншого населення.

Багато сучасних науковців підкреслюють, що великі власники, які зацікавлені у створенні сильного уряду, здатного захистити їхні майнові інтереси і тримати в покорі народні маси, практично у всіх штатах в абсолютній більшості були на стороні нової Конституції. Однак, масову базу руху федералістів за ратифікацію Конституції складали в основному міські низи, робітники, ремісники, матроси та інші особи найманої праці, а також фермери прибережних територій, що виробляли продукти споживання. Ці верстви, демократичні як за складом, так і за настроями, пов’язували із централізацією влади надії на пожвавлення міжштатної і зовнішньої торгівлі, ліквідацію економічних труднощів. [ 48 ; с. 63 ]

Масовою опорою руху проти ратифікації Конституції стали верстви, позбавлені власності або дрібні власники, перш за все фермери, серед яких було чимало боржників, що потребували паперових грошей, зниження податків, здешевлення державного апарату і які прагнули покінчити із засиллям купців, кредиторів і земельних спекулянтів. Слід зазначити, що народні низи, виступаючи проти ратифікації Конституції, на відміну від антифедералістів з числа правлячих класів, боролися не стільки за права штатів, як такі, скільки за більш демократичні форми правління, за розширення впливу більшості.

Дослідження показують, що загальна розстановка сил у країні відображала приблизно числову рівність або навіть незначну перевагу противників ратифікації Конституції. Однак, її прихильники – федералісти –більш згуртовані та організовані і на їх стороні були найкращі представники континентальної еліти, потужна фінансова підтримка і симпатії преси. До того ж вони захищали позитивну програму, тоді як антифедералісти явно програвали з точки зору оригінальності ідей, радикальних засобів вирішення економічних і політичних проблем США. Поступившись опозиції в одному, щоправда найважливішому питанні –доповнення Конституції біллем про права, федералісти фактично позбавили своїх противників вагомих аргументів в ідейній боротьбі навколо ратифікації Конституції.

У грудні 1787 – січні 1788р.р. Конституцію ратифікували п’ять штатів – Делавер, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Джорджія, а також Коннектикут. Прихильникам Конституції у цих штатах вдалося отримати порівняно легку перемогу на місцевих конвентах. Найбільш гострою була боротьба у трьох штатах – Массачусетсі, Нью-Йорку та Віргінії. Надзвичайно складна дискусія розгорнулася на конвенті в Массачусетсі. Ратифікацію Конституції тут полегшила сильна підтримка з боку бостонських робітників суднобудівельних організацій, металістів та інших майстрів, а також адвокатів, купців і значної частини фермерів. Але і за таких умов конституція була ратифікована лишень незначною більшістю голосів ( 187 проти 167 ).

Дуже гостро проходили дебати на конвенті Нью-Гемпшира, де лише на повторному скликанні конвенту Конституція була затверджена 57 голосами проти 47. У Нью-Йорку головного противника ратифікації в кінці кінців переконало красномовство Гамільтона, воно зламало супротив і провело ратифікацію більшістю голосів. У Віргінії вирішальним виявився вплив Дж. Вашингтона. І хоча ще до того, як Віргінія ратифікувала Конституцію, вона вже була прийнята дев’ятьма штатами і її вступ в силу був забезпечений, все одно підтримка Віргінії вважалася вкрай необхідною. [ 31 ; с. 137 ]

Про чималі проблеми під час ратифікації Конституції Сполучених Штатів свідчать конвенти у Північній Кароліні та Род-Айленді, які не погоджувалися з її змістом. На конвенті першого штату дискусія носила жорсткий характер, там плантатори, остерігаючись надмірного посилення влади буржуазії північних штатів, об’єдналися з фермерами і здолали прихильників Конституції. Лишень в листопаді 1789 року внаслідок сильного тиску зі сторони центральної влади Північна Кароліна переглянула своє рішення. Щодо Рой-Айленда, то цей штат був змушений ратифікувати її в 1790 р. після того, як всі штати її схвалили і новий центральний уряд погрожував економічними санкціями.

Більшість науковців погоджується, що основним каменем спотикання під час ратифікації Конституції була відсутність в її початковому змісті білля про права, що був прийнятий у 1789 році і вступив в силу у листопаді 1791р. (див. Додаток 1). При обговоренні федеральної Конституції сім штатів обумовили свою згоду на її ратифікацію лише за умови, що вона буде доповнена статтями про права людини. Прийняття білля про права було вимушеним заходом, який став серйозним успіхом демократичних сил і надав вже ратифікованій Конституції інше звучання.

Отже, як бачимо прийняття Конституції породило в країні складні політичні процеси. У нової Конституції були як свої прихильники, так і противники і обидві сторони мали свої аргументи. Перші переконували, що ратифікація Конституції зміцнить і згуртує молоду незалежну державу, зробить її сильною, другі ж побоювались деспотизму центральної влади, ущемлення інтересів місцевої еліти, а також вимагали занесення в текст основного закону поправок про права людини. Аргументи