Автори системи стримувань і противаг створили механізм, в рамках якого кожна із гілок влади мала б можливість стримувати і нейтралізувати узурпаторські посягання іншої. Конгрес має право відхиляти законопроекти президента, що вносяться ним через свої креатури в палатах. Сенат може відхилити будь-яку кандидатуру, запропоновану президентом на вищу посаду в державному апараті і відкидати укладений президентом міжнародний договір. Конгрес може притягнути президента до відповідальності у порядку імпічменту і у випадку визнання його Сенатом винним, відсторонити від посади. Важливим конституційним засобом впливу Президента на Конгрес є відкладне вето. Якщо президент мотивованим посланням відмовляє в утвердженні законопроекту чи резолюції, схвалених обома палатами Конгресу, то заперечення глави держави можуть бути подоланими тільки у випадку повторного схвалення опротестованих законів кваліфікованою більшістю у дві третини голосів обома палатами. Верховний суд як вищий орган конституційного нагляду має право нівелювати як закони Конгресу, так і нормативні акти глави виконавчої влади.

Система стримувань і противаг повинна була забезпечити стабільність державних і правових інститутів, безперервність функціонування самої державної влади, яка знаходилася в руках майнових класів. Конституційний механізм системи стримувань і противаг у наступні століття був вагомим чином доповнений і навіть змінений в процесі реального здійснення державної влади. У нього були інтегровані численні інститути і настанови, які або взагалі не існували до прийняття Конституції, або перебували у зародковому становищі і з певних причин були ігноровані творцями Основного закону США.

Щодо реалізації принципу обмеженого правління, то ця ідея втілилася у тих положеннях Конституції, які встановлювали компетенцію федерації і органів влади штатів. Так, влада конгресу, в принципі, обмежена переліком його законодавчих повноважень у статті 1. Чіткий перелік повноважень президента викладений у статті 2. Юрисдикція федеральних судів обмежена колом справ і спорів, окреслених в статті 3. Всі не перелічені в Основному законі повноваження і права згідно із поправкою X до Конституції, зберігаються за штатами або за народом (див. Додаток 1).

Недовіра до сильної влади, яка лежала в основі ідеї обмеженого

правління підкріплювалася буржуазним індивідуалізмом, приватновласницьким світоглядом і історично породжена ненавистю американців до влади британської корони. [ 47 ; с. 128 ]

Принцип бікамералізму полягав у затвердженні двопалатної структури загальнонаціонального представницького органу – Конгресу. Внесення цього принципу у текст Конституції не було випадковим, адже він був передбачений політичним досвідом колоніального і революційного періодів. Більшість колоній також мали двопалатні легіслатури. Однопалатними були континентальний і Конфедеративний конгреси, недовга діяльність яких продемонструвала їх слабкість. Після проголошення незалежності всі штати, окрім Пенсільванії та Джорджії, мали двопалатні легіслатури.

Величезний вплив на політичні міркування творців Конституції мала англійська державність. Створюючи конгрес, учасники філадельфійського конвенту мали перед собою британську парламентську модель – палату громад і палату лордів. При цьому, немалу роль при виборі бікамеральної структури зіграло прагнення не допустити широкі маси американців до управління країною. Делегати остерігалися, що Палата представників може не тільки виявитися доступною для низів, але і повністю потрапити під її вплив. Саме тому вони вважали необхідним ввести у конгрес аристократичний елемент, який служив би „стримуванням і противагою” для можливих надмірно демократичних намірів нижньої палати.

Язьков Є. Ф. та Мішин А. А. підкреслювали, що призначення Сенату полягало в тому, щоб стримувати гарячковість і необачність народних представників у нижній палаті, і цим способом уберегти уряд від впливу народних пристрастей та можливих змін суспільної думки. За глибоким переконанням „батьків-засновників” сенат на відміну від палати представників, повинен був стати органом, який не піддавався тиску виборців. [ 22 ; с. 73 ] Також введення бікамералізму значною мірою обумовлено федеративною формою державного устрою, що припускала створення органу, який представляв би не тільки націю в цілому, але й інтереси окремих членів союзу.

Захист свободи і власності – наступний принцип, який закріплений у змісті Конституції США. Делегати конвенту вірили в те, що права на життя, свободу, власність – найважливіші природні права, без яких люди не мали б можливості забезпечити собі повноцінне існування, що всі люди створені рівними і в рівній степні наділені природними невідчужуваними правами. Однак, ця віра, виражена у сакраментальних формулах Декларації незалежності, не завадила їм мовчки погодитися з рабством і фактичною нерівністю, що існували в американських штатах. За їхнім уявленням майнова нерівність – природній прояв багатоманітності людського роду, оскільки люди не можуть бути однаковими за розумом, талантами, здібностями.

Охорона прав і свобод громадян – одна з найважливіших ідей, що вплинули на становище і розвиток американського буржуазного конституціоналізму. Вона була тою чи іншою мірою реалізована у ході розробки і прийняття конституцій окремих штатів, а потім уже у процесі створення федеральної Конституції. Хоча у багатьох працях американських ідеологів та їх європейських попередників говорилося головним чином про права і свободи людини, а не громадянина, фактично в американських умовах того часу мова могла йти тільки про громадянські, а не загальнолюдські права і свободи. Слід зауважити, що в час конституційного оформлення американської державності знак рівності між поняттями „людина” і „громадянин” не ставилися, з категорії громадян в першу чергу виключалися раби, хоча вони і визнавалися людьми. Але і самі громадяни поділялися на повноправних (білі чоловіки-власники) і неповноправних.

Відомо, що в тексті Конституції, прийнятому філадельфійським конвентом і представленому на схвалення штатам, не містилося спеціального розділу, присвяченого правам і свободам громадян. Питання про