Реферат на тему:

Юридична деонтологія. Духовна культура юриста

Незаперечним є те, що життєдіяльність людини і духовність взаємозумовлені. Однак взаємозв'язок між ними ще недостатньо вивчений. Людство не раз охоплювала глибока криза духовності. Сьогодні, на жаль, можна бути свідками духовного зубожіння суспільства, що є наслідком учинених впродовж останніх десятиліть злочинів проти духовності. За таких умов дуже важливо, щоб саме юристи оволодівали культурними здобутками людства і нації, підносили рівень професійної культури.

Формування духовної культури юриста розпочинається з опанування ним норм природного права, передусім законів Всесвіту як законів краси, законів природи.

На відміну від юридичних, норми природного права людина не створює, а лише засвоює. Якщо юридичні закони людина порушує своїми діями, то природні - не тільки діями, а й думками, помислами. Причому, як зазначає М. Семенко, за порушення юридичних законів настає юридична відповідальність, а незнання й порушення норм духовного права призводить до негативних наслідків і страждань окремих людей та цілих народів [126, с. 102]. Тому юристи у практичній діяльності повинні особисто виконувати й спонукати громадян до виконання вимог природного права. У цьому полягає основний зміст духовної культури правника.

Норми природного права існують у кожному виді культури (субкультури) і множині культур, які формують у юриста певний світогляд, суспільну свідомість, духовні норми суспільних відносин тощо. Йдеться про ті духовні й освітні надбання людства, які віддзеркалюються у наукових працях, мистецтві, історії, літературі, культурі загалом. Вони позитивно впливають на професійну діяльність юриста, допомагають правильно оцінити правові явища, визначити внутрішній імператив службового обов'язку, прийняти справедливе рішення. Інакше кажучи, норми духовного права розширюють діапазон мовленнєвих дій, сприяють створенню власних духовних цінностей правоохоронної діяльності.

Отже, духовну культуру юриста треба розглядати як ступінь засвоєння ним норм природного права, оволодіння сукупністю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практичну реалізацію цих цінностей у його професійній діяльності.

Структурними елементами духовної культури юриста повинні бути:

- знання філософії законів Всесвіту;

- інтелектуальне осмислення історії людства, народних традицій, релігії, художньої літератури, мистецтва;

- дотримання норм вищої правничої етики;

- використання загальнолюдських цінностей у правовой му полі.

Ці структурні елементи є важливими чинниками правової культури як феномена духовної культури. Вони свідчать про рівень духовного розвитку правознавців, духовні виміри їхнього професійного буття. По суті, кожен елемент духовної культури наповнює юридичну практику глибоким змістом, усвідомленням необхідності виконання духовного обов'язку перед громадянами.

Таке розуміння різноманітних елементів духовної культури виявляє її органічний взаємозв'язок з інтелектуальною, моральною й внутрішньою культурами. Деякі дослідники, зокрема X. Гуцерієв, В. Сальников, В. Федоров, О. Худяк вважають, що духовність не тотожна інтелектуальності й моральності [62, с. 88-94]. Вони зазначають, що духовність підміняється інтелектуальністю, остання - раціональністю, утилітарністю. Тобто інтелект має бути насамперед духовним, а інтелектуальну культуру юриста має вирізняти духовне забарвлення. Хоча моральна культура є складовою частиною духовної, проте юрист, володіючи високою моральною культурою, може виявляти низьку духовну культуру. Важливо також враховувати внутрішню культуру юриста. Річ у тому, що моральна культура є виявом в основному дій юриста, а внутрішня - виявом його думок. Одне й інше має суттєве значення для духовної культури. Загалом внутрішня культура юриста найбільше наближена до духовної, однак перша характеризується здебільшого культурою внутрішніх психічних процесів, чого для другої явно недостатньо.

Духовну культуру юриста як сукупність видів культур (це стосується також принципів та функцій) визначають такі принципи: державність, моральність, інтелектуальність, людяність, глибинність, синтез культурних здобутків людства, безмежність, пріоритет духовного над матеріальним.

Принцип державності полягає у тому, що духовна культура має формуватися на основі національного духовно-історичного ^досвіду народу, духовного самовідтворення нації. Цьому сприяє визнання духовного змісту юридичних законів та державних символів України. Тобто юрист, пов'язаний з державою духовним стрижнем, здійснює значну духовно-просвітницьку діяльність, сприяє процесові державотворення в Україні, духовному оздоровленню народу. Тому світобачення юриста закономірно має національно-державне забарвлення. Прикладом може бути духовний образ українського козацтва чи стрілецтва.

У духовній культурі юриста діє принцип моральності як межа духовного та бездуховного. Проте сама мораль у духовній культурі особи малозначуща (моральний дух не завжди виправданий). Відомо, що на формуванні моралі може негативно позначатися духовна обмеженість особи (але не навпаки). Якщо мораль духовна, то вона перетворюється на загальнолюдські цінності. У духовно здорового правника буде й духовна мораль, бо глибинним джерелом духовного є зазвичай мораль. Як відомо, на духовний і моральний розвиток українського народу суттєво вплинув процес християнізації.

Специфічне значення у духовній культурі юриста має принцип інтелектуальності. Звичайно, інтелект не визначає духовності. Він може спрямуватись на розуміння, засвоєння добра чи зла, а також виступати проти духовності. У цих та подібних випадках інтелект потрібно підсилити почуттєвим впливом або, найкраще, з позиції інтелекту освоювати духовність. Тоді виявлятиметься інтелектуально-духовна спрямованість суспільного розвитку. Активізуючу функцію при цьому виконує інтелектуальна еліта нації.

Інтелектуальна діяльність юриста має духовну основу. Духовне багатство юриста, його духовні запити, духовний та інтелектуальний потенціал сприяє більш повному задоволенню правових потреб громадян. Це суттєво визначає щасливу долю спеціаліста, оскільки духовність та інтелект становлять його особистісну власність.

Відомо, що сутність людини полягає в її духовності, а способом свого життя вона створює власну духовність. Отже, людяність як принцип духовної культури є ознакою високої духовності юриста. Духовне через свідомість має вияв у людському бутті, професійній діяльності юриста. Як правило, що на функціонування свідомості справляє вплив засвоєння законів людського духу, які становлять суть духовної спадщини народу