Якщо професійні дії юриста ґрунтуватимуться на духовній, національно-правовій ідейній основі, то у такий спосіб утвердиться принципова відкритість людського буття, реалізується прагнення громадян до правди, свободи, любові. Звичайно, досягнути прогресу у духовному житті людини дуже важко, особливо у сучасних умовах, позаяк духовність людини - це своєрідна програма здійснення позитивних та негативних думок і вчинків. Духовна місія юриста полягає насамперед у вдосконаленні духовності громадян відповідно до законів Всесвіту. Такий стан забезпечується високою духовною культурою самого юриста, адже відомо, що можна забути якісь негативні подробиці юридичної справи, але в душі її учасників, у пам'яті назавжди залишаться факти бездуховності юриста, його жорстокість, несправедливість чи бажання помститися. Духовні інтереси юриста спрямовані на усвідомлення того, що провина й страждання існують поряд. У цьому усвідомленні - суть юридичного милосердя.

Моральне задоволення, наприклад, юрист-криміналіст повинен отримувати не від кількості розкритих злочинів і навіть не від усвідомлення справедливості покарання, а від того, наскільки відчутні результати духовного оздоровлення громадян. Ось чому, як зазначає Е. Фромм, важливим є більш глибоке й всебічне самопізнання, коли розуміння свободи пояснюється не свавіллям, а можливістю бути самим собою [148, с. 193].

Духовна культура юриста - важлива складова частина його природи й сутності. Щоб сформувати високу духовну культуру, юристові потрібно дбати насамперед про свій дух, душу, бо тіло, як відомо, обтяжує душу, якщо не гріховними ділами, то гріховними помислами, тягне її донизу [104, с. 198]. Тому духовна культура не тільки бажана, а й дуже потрібна юристові для здійснення професійних обов'язків.

Отже, є підстави для висновку: феномен духовної культури виявляється у тому, що вона є консолідуючим чинником суспільства, спрямованим насамперед на його духовне відродження.

Список використаної літератури

Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до ідеології права.- Чернівці: Рута, 1999.- 295 с.

Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания.- К.: Наук, думка, 1993.- 216 с.

Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права.-М.: Юрист, 1995.- 304 с.

Культурология. История мировой культуры: Учебн. пособие для вузов / А. Н. Маркова, Л. А. Никитич, Н. С. Кривцова и др.; Под ред. проф. А. Н. Марковой.- М.: Культура и спорт, 1995 .-224 с.

Нариси з сучасної західної філософії права: Навч. посібник.-Харків, 1997.- 148 с.

Невважай И. Д. Философия права: проблема рациональности права //Правоведение.- 1995.- № 3.- С. 67-75.

Петрова Л. В. Методологія правознавства: філософський дискурс // Правознавство: Доповіді та повідомлення ПІ Міжнародного конгресу україністів.-Харків: Око, 1996.-С. 23-29.

Петрова Л. В. Нариси з філософії права: Навч. по-сібн. / За ред. проф. В. О. Чефранова.- Харків, 1995.- 260 с.

Рабінович П. М. Філософія права: деякі науковоз-навчі аспекти // Вісник Академії правових наук України.-1997.-№1 (8).-С. 36-46.

Синха Сурия Пракаш. Юриспруденция: Философия права.-М.: Академия, 1996.- 120 с.

Сливка С. С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний аспект).-Львів: Світ, 2000.- 336 с.

Сливка С. С. Самозахист населення: Моральний аспект.-Львів: Каменяр, 1996.- 144 с.

Сливка С. С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс.-Львів: Воля, 2001.- 168 с.

Сюкшйнен. Шариат: религия, нравственность, право //Государство и право- 1996-№ 8.-С. 120-129.

Тадевосян Э. В. Социология права и ее место в системе наук о праве // Государство и право.- 1998.- № 1.-С. 46-53.

Тихонравов Ю. В. Основы философии права: Учебн. пособ. для вузов.- М.: Вестник, 1997.- 608 с.

Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции.- М., 1991.-160 с.

Фромм Э. Душа человека- М.: Республика, 1992.-430 с.— (Серия «Мыслители XX века»).

ЦиппеліусР. Філософія права: Підручник: Пер. з нім-К.: Тандем, 2000- 300 с.

Шкода В. В. Вступ до правової філософії.- Харків: Фоліо, 1997-223 с.