3. Суб’єктивнi права - це надана та охороняєма державою можливiсть (свобода) суб’єкта правовiдносин за своїм розсудом задовольняти тi iнтереси, якi передбаченi об’єктивним правом. Право, що належить суб’єкту, називається суб’єктивним правом тому, що тiльки вiд волi суб’єкта залежить, як ним розпорядитися. Це можливiсть не довiльна, а правова, яка встановлює мiру дозволеної поведiнки.

Суб’єктивне право проявляється у трьох рiзновидах:

1) у можливостi позитивної поведiнки власника суб’єктивного права з метою задоволення своїх iнтересiв;

2) суб’єктивне право виражається у можливостi власника суб’єктивного права вимагати певної поведiнки вiд зобов’язаних осiб з метою задоволення своїх законних iнтересiв;

3) суб’єктивне право включає у себе можливiсть власника суб’єктивного права звернутися до компетентних державних органiв за захистом своїх порушених прав.

4. Юридичнi обов’язки - це передбачена законодавством та охороняєма державою необхiднiсть належної поведiнки учасника правових вiдносин у iнтересах власника суб’єктивних прав (індивіда, органiзацiї, держави в цiлому).

Якщо змiст суб’єктивних прав утворює мiра дозволеної поведiнки, то змiст обов’язкiв - мiра належної, необхiдної поведiнки у правовiдносинах. Зобов’язанiй особi диктується мiра належної поведiнки з метою задоволення iнтересiв власника суб’єктивних прав.

Змiст юридичних обов’язкiв виражається у двох рiзновидах:

1) у необхiдностi здiйснювати активнi позитивнi дiї на користь iнших учасникiв правовiдносин (власникiв суб’єктивних прав);

2) юридичнi обов’язки полягають у необхiдностi утримання вiд дiй, заборонених нормами права.

Юридичнi права та обов’язки у правовiдносинах - це не сама поведiнка суб’єктiв, а надання можливостi чи необхiдностi певної поведiнки, передбаченого нормою права. Реалiзацiя суб’єктивних юридичних прав та обов’язкiв означає їх вплив на фактичну поведiнку учасникiв правовiдносин, втiлення закладеної у них мiри дозволеної та належної поведiнки у реальнi суспiльнi вiдносини.

Правовiдносини виникають, змiнюються або припиняються внаслiдок настання певних життєвих обставин (фактiв).

Юридичнi факти - це конкретнi життєвi обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, змiну або припинення правових вiдносин. Юридичнi факти формулюються у гiпотезах правових норм, вони спричиняють вiдносини мiж суб’єктами на пiдставi приписiв правової норми.

Юридичнi факти мають велике значення для практики правового регулювання суспiльних вiдносин. Вiд наявностi або вiдсутностi вiдповiдного юридичного факту залежить визнання чи невизнання права або обов’язку певного суб’єкта.

За рiзними ознаками юридичнi факти подiляються на такi видовi групи:

1. За юридичними наслiдками:

- правовоутворюючi - на основi яких суб’єкти набувають певних прав та обов’язкiв;

- правозмiнюючi - що тягнуть за собою збiльшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язкiв;

- правоприпиняючi - що лiквiдують певнi права i обов’язки, носiєм яких суб’єкт був до виникнення цих фактiв.

2. За складом:

- простi - що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслiдкiв;

- складнi - що являють собою певну сукупнiсть окремих фактiв, необхiдних для настання юридичних наслiдкiв.

3. За тривалiстю у часi:

- одноактнi - що складаються з одноразового акту їх виявлення;

- триваючi - тривала у часi ознака.

4. За їх зв’язком з iндивiдуальною вольою суб’єкта:

- подiї;

- дiї.

Подiї - це юридичнi факти, що вiдбуваються незалежно вiд волi людей (народження або смерть людини, досягнення повнолiття, стихiйнi явища).

Дiї - це такi юридичнi факти, настання яких залежить вiд волi та свiдомостi людей. З точки зору законностi усi дiї людей подiляються на правомiрнi та протиправнi (правопорушення).

Правомiрнi дiї - це такi юридичнi факти, якi спричиняють за собою виникнення у осiб юридичних прав та обов’язкiв, передбачених нормами права. У свою чергу правомiрнi дiї подiляються на юридичнi акти та юридично значущi вчинки.

Юридичнi акти - це такi правомiрнi дiї, якi спецiально здiйснюються людьми з метою вступу їх у певнi правовiдносини.

Юридично значущi вчинки - це правомiрнi дiї, якi спецiально не спрямованi на виникнення, змiну або припинення правовiдносин, але тягнуть за собою такi наслiдки.

Як юридичнi факти можуть виступати правовi презумпцiї. Презумпцiя - це припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв, що спираються на зв’язок мiж фактами, якi припускаються, та такими, що iснують, i це пiдтверджується наявним життєвим досвiдом. Презумпцiя не є достовiрним фактом, а фактом, що припускається з великою мiрою ймовірності i застосовується у юридичнiй практицi, як засiб, що полегшує досягнення iстини у вирiшеннi справи.

Правова презумпцiя - це закрiплене у законодавствi припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних юридичних фактiв. Правовi презумпцiї подiляються на:

- презумпцiї, що не можуть бути спростованi - це закрiпленi в законi припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв, якi не пiдлягають сумнiвам, а тому не потребують доказу;

- презумпцiї, що можуть бути спростованi - це закрiпленi в законi припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв, якi мають юридичне значення до того часу, поки у вiдповiдностi iз встановленою процедурою не буде встановлене iнше.

Протиправні дiї (правопорушення) - це такi юридичнi факти, якi суперечать (не вiдповiдають) вимогам правових норм. Протиправнi дiї порушують встановлений у країнi правопорядок. Усi правопорушення подiляються на злочини та проступки. Злочинами є кримiнальнi правопорушення. Проступки бувають дисциплiнарними, адмiнiстративними та цивiльно-правовими.

Передумовами правовiдносин є норми права, юридичнi факти та правосуб’єктнiсть (правоздатнiсть та дiєздатнiсть суб’єктiв права). Тiльки при наявностi усiх трьох передумов можуть виникнути та функцiонувати правовi вiдносини.

Правомiрна поведiнка є головною, найбiльш значною частиною дiй та вчинкiв громадян правової держави.

Правомiрна поведiнка - це така поведiнка людей, яка вiдповiдає приписам правових норм. У нiй реалiзується свобода людського спiлкування, задоволення рiзноманiтних iнтересiв особи. Дiї громадян, посадових осiб, державних, громадських та приватних органiзацiй - усiх суб’єктiв права будуть правомірними тодi, коли вони