Структура правових вiдносин має чотири необхiдних елементи:

- суб’єкти;

- об’єкти;

- права;

- обов’язки.

1. Суб’єкти правовiдносин - це окремi iндивiди, органiзацiї, об’єднання та соцiальнi спiльностi, якi у вiдповiдностi з нормами права виступають носiями суб’єктивних юридичних прав та обов’язкiв. Це загальне положення. Але в реальному життi не усi iндивiди та органiзацiї можуть бути суб’єктами правовiдносин, що пояснюється рiзними об’єктивними чинниками: фiзiологiчними, психологiчними, економiчними. Малолiтнi дiти, душевнохворi, органiзацiї, якi припинили своє iснування, фактично не можуть приймати участь у правовiдносинах: адже якщо немає суб’єкта права, то немає суб’єкта обов’язку, немає i самого обов’язку - не можна бути зобов’язаним вiдносно нiкого.

Ступiнь участi суб’єктiв у правових вiдносинах визначається їх правоздатнiстю та дiєздатнiстю.

Правоздатнiсть - це закрiплена в законодавствi здатнiсть суб’єкта мати юридичнi права та нести юридичнi обов’язки. Вона починається з моменту народження iндивiда та припиняється разом iз смертю. Правоздатнiсть не є природною здатнiстю особи, а породжується об’єктивним правом. В нiй концентруються тi юридичнi права та обов’язки, які може мати суб’єкт, однак це ще не означає, що вiн дiйсно має їх. Щоб стати реальним учасником правовiдносин, правоздатний суб’єкт повинен бути дiєздатним.

Дiєздатнiстю називається визнана нормами об’єктивного права здатнiсть суб’єкта самостiйно своїми усвiдомленими дiями здiйснювати юридичнi права та обов’язки.

Дiєздатнiсть подiляється на загальну та спецiальну. Загальна, наприклад, має вiдношення до всiх без винятку юридичних угод, спецiальна ж розповсюджується лише на їх суворо визначений вид.

Внаслiдок iстотних причин правоздатнiсть та дiєздатнiсть не завжди збiгаються. Усi люди правоздатнi, однак не усi вони одночасно дiєздатнi. I, навпаки, усi дiєздатнi люди є правоздатними. Отже, правоздатнiсть - поняття бiльш широке, оскiльки розповсюджується на велике коло осiб. Вiдмiнностi у дiєздатностi окремих осiб закладенi вже у самiй природi людей та умовах їх життя.

Змiст та обсяг дiєздатностi залежить вiд наступних чинникiв:

1. Вiд вiку правоздатного суб’єкта. Законодавство усiх країн визначає вiк цивiльного повнолiття, по досягненню котрого особа стає дiєздатною, тобто може своїми дiями у повному обсязi набувати майнових прав та створювати для себе цивiльнi обов’язки (цивiльна дiєздатнiсть). Подiбним чином законодавчо визначається вiк полiтичного повнолiття, з досягненням якого громадянин набуває полiтичних прав та вiдповiднi обов’язки ( наприклад, має право вибирати та бути обраним до органiв державної влади). Зрештою, в усiх країнах встановлюється вiк шлюбного повнолiття, коли людина може брати шлюб та в повному обсязi здiйснювати шлюбно-сiмейнi права та обов’язки.

В залежностi вiд вiку суб’єкта його дiєздатнiсть є повною чи обмеженою. Так, неповнолiтнi вiд п’ятнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв вправi укладати угоди тiльки за згодою батькiв, усиновителiв або пiклувальникiв.

2. На дiєздатнiсть суб’єктiв має вплив стан їх здоров’я. Якщо внаслiдок душевної хвороби або недоумства громадянин втрачає здатнiсть розумiти значення своїх дiй та керувати ними, вiн може бути визнаний судом недiєздатним. Цивiльнi права та обов’язки таких осiб здiйснюють їх опiкуни. Вiдповiдно до закону обмежується дiєздатнiсть осiб, якi зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами.

3. На дiєздатнiсть також в певнiй мiрi впливає родинний стан суб’єктiв. Це стосується перш за все шлюбно-сiмейних вiдносин. У цивiлiзованих країнах закон забороняє укладення шлюбу мiж родичами по прямiй висхiднiй i низхiднiй лiнiї, мiж повнорiдними i неповнорiдними братами й сестрами, а також мiж усиновителями i усиновленими. У рядi країн забороняється знаходження на державнiй службi у однiй i тiй же установi подружжя, якщо один iз подружжя по службi пiдпорядковується iншому.

4. Наступним чинником, що впливає на змiст дiєздатностi є законослухнянiсть суб’єктiв. Особа, яка вчинила злочин, при вiдбуттi кримiнального покарання в мiсцях, що обмежують його волю, не здатна реалiзувати ряд цивiльних, полiтичних та iнших прав та обов’язкiв, складаючих його правоздатнiсть.

5. Змiст дiєздатностi залежить i вiд релiгiйних переконань суб’єктiв. У правовiй державi, де проголошується та гарантується свобода вiросповiдання, вiруючi можуть з причини своїх релiгiйних переконань вiдмовитися вiд здiйснення ряду прав та обов’язкiв, якими вони надiленi як громадяни держави. Наприклад, у разi якщо виконання вiйськового обов’язку суперечить релiгiйним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замiнене альтернативною (невiйськовою) службою.

Iндивiдами як суб’єктами правовiдносин виступають громадяни держави, iноземнi громадяни (iноземцi) та особи без громадянства, якi знаходяться на територiї держави. Iндивiдуальний суб’єкт правовiдносин не фiзичне, а суто юридичне поняття. Суб’єкт правовiдносин не одне й те саме, що людина, - це тiльки одна його властивiсть, створена об’єктивним правом.

Сукупнiсть усiх належних громадянину прав, свобод та обов’язкiв називається правовим статусом. Термiн “правовий статус” вживається для характеристики правового становища особи в цiлому, а термiни “правоздатнiсть та “дiєздатнiсть” вживаються стосовно до участi тих чи iнших осiб у правовiдносинах.

Громадяни правової держави реально користуються усiєю повнотою прав, свобод та обов’язкiв, встановлених правовими законами. Iноземцi та особи без громадянства, як учасники правовiдносин, на територiї iншої держави за своїм правовим станом прирiвнюються до його власних громадян. Вони є повноправними учасниками майнових, фiнансових та багатьох iнших вiдносин. Їм гарантуються передбаченi законами держави права i