Останнім часом Верховною Радою прийняті закони України “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, “Про забезпечення діяльності судів”, які разом з конституційними нормами створили систему гарантій незалежності і недоторканості суддів.

Незалежність суддів забезпечується:*

особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів;*

незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;*

порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення;*

забороною втручання у здійснення правосуддя;*

відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;*

особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;*

належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;*

функціонуванням органів суддівського самоврядування;*

визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Характерно, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України чи Автономної Республіки Крим.

Рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Рівність перед законом означає однакове застосування норм закону або іншого правового акту до всіх громадян держави, незалежно, ким вони застосовуються – судом або іншим органом держави, якому таке право надано.

Поняття рівності перед судом означає, що всі громадяни, а також юридичні особи користуються перед судом рівними правами і відповідними обов‘язками. Це, зокрема, передбачено статтею 6 ЦПК України “Здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом”, статтею 16 КПК України “Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом” і ст. 261 КПК України “Рівність прав сторін у судовому розгляді”.

Рівність учасників судового процесу перед законом і судом законодавчо закріплена в статті 129 Конституції України. А стаття 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Така рівність гарантується незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Жінки і чоловіки також мають рівні права і рівні можливості їх реалізації. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров‘я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Іноземці та особи без громадянства (стаття 26 Конституції України), що перебувають в Україні на законних підставах користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов‘язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Разом з тим, загальні правила рівності всіх перед законом і судом мають певні винятки. Вони стосуються, як правило, кандидатів у народні депутати, народних депутатів, суддів та деяких інших категорій громадян. Мова йде не про якісь привілеї щодо звільнення від заслуженої відповідальності, а про додаткові гарантії законності і обгрунтованості притягнення до відповідальності певних осіб, з врахуванням їх особливого суспільного становища.

Рівність прав сторін в судовому розгляді полягає в тому, що сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник) користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведення їх переконливості, виступ в судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.

Презумпція невинуватості.

Законодавче визначення поняттю презумпції невинуватості дано в статті 62 Конституції України, суть якого полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це означає, що винність кожного обвинуваченого повинна бути безспірно доказана в судовому засіданні і встановлена обвинувальним вироком суду. Вирок суду є офіційним актом правосуддя, в якому дається правова оцінка того, чи містять дії особи, яка обвинувачується, склад злочину. Дотримання принципу презумпції невинуватості має важливе практичне значення з точки зору винесення судами законних, обгрунтованих і справедливих вироків. Реалізація цього принципу повинна стримувати суди від прийняття поспішних оцінок і висновків, стати процесуальною гарантією здійснення сторонами своїх прав.

З принципу презумпції невинуватості випливає інше дуже важливе, закріплене Конституцією України (частина друга статті 62) положення, суть якого полягає в тому, що ніхто не зобов‘язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Доводити або не доводити свою невинуватість – це право, а не обов‘язок підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. При цьому забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Тягар же доказування як винуватості, так і невинуватості, закон (стаття 22 КПК України) покладає на суд, прокурора, слідчого і особу, яка проводить дізнання.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист.

Принцип презумпції невинуватості тісно пов‘язаний з іншим принципом правосуддя – правом підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Право на захист – це сукупність процесуальних гарантій, які