Пункт 6 частини третьої статті 129 Конституції України забезпечення обвинуваченому права на захист відносить до основних засад (принципів) судочинства. Важливим є гарантування Конституцією України (стаття 59) права кожного на правову допомогу. У передбачених законом випадках ця допомога надається безкоштовно. Кожному заарештованому та затриманому (пункт три статті 29 Конституції України) має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз‘яснено його права та надана можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. При цьому, держава не нав‘язує особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, способу захисту – особисто чи за допомогою захисника: кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Це його конституційне право і він ним вправі користуватися на свій розсуд.

Звичайно, надаючи підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися самостійно, держава повинна надати йому і комплекс таких прав, реалізація яких дозволила б йому самому ефективно захищати свої права та інтереси. Комплекс таких прав підозрюваному, обвинуваченому і підсудному надано статтями 21, 43-1, 142, 263 КПК України. Зокрема, цим особам надано право: знати в чому їх обвинувачують; давати показання або відмовитись давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи, подавати скарги на дії і рішення особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та ряд інших. Важливо, що про роз‘яснення цих прав зазначається у відповідному протоколі, що обвинувачений стверджує своїм підписом. При цьому самостійний захист підозрюваним, обвинуваченим і підсудним не є лише їх особистою справою. Кримінально-процесуальний закон (стаття 22 КПК України) зобов‘язує особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суд виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом‘якшують і обтяжують його відповідальність.

Кримінально-процесуальним кодексом України встановлено правило, що участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов‘язковою лише у випадках, передбачених ст. 45 КПК України. Зокрема, участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, - з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення – з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру, - з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

В суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених частиною першої цієї статті, є обов’язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Разом з тим, виходячи з конституційних положень про можливість захищати себе особисто, Кримінально-процесуальним кодексом України (частина перша статті 46) передбачено, що підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. При цьому закон вимагає від підозрюваних, підсудних, засуджених чи виправданих обгрунтованих мотивів для відмови від захисника. Вимагається також, щоб відмова була лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. При відмові від захисника особа, яка проводить дізнання, слідчий складають протокол із зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає про це в протоколі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхиленні її особа, яка проводить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

У всіх цих випадках, якщо захисник не буде запрошений особою, яка притягається до кримінальної відповідальності, її законними представниками, родичами або іншими особами за її дорученням чи проханням, то його призначає особа, яка проводить дізнання, слідчий, суд або суддя.

І нарешті, захисниками підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених чи виправданих можуть бути особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. За згодою підсудного ними також можуть бути близькі родичі, опікуни або піклувальники. Захисник до участі в справі запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним або його законними представниками, родичами та іншими особами за їх дорученням чи проханням.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів.

Змагальність сторін, як принцип правосуддя, означає таку побудову процедури судочинства, яка забезпечує при розгляді в судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших судових справ рівні процесуальні можливості осіб, які беруть участь в процесі, щодо відстоювання ними прав і законних інтересів та в наданні ними суду своїх доказів. Тобто, змагальність при здійсненні правосуддя досягається тоді, коли учасники судового розгляду (сторони) можуть активно і на рівних умовах доказувати свою правоту, надавати суду докази, з своєї точки зору тлумачити певні факти і