Місцеве самоврядування — особливий вид управління, реалі-зація гарантованого законом права територіальних спільнот гро-мадян і органів, яких вони обирають, самостійно, під свою від-повідальність, вирішувати всі питання місцевого значення, дію-чи в рамках закону і виходячи із інтересів населення. Тут територіальна спільнота (громада, комуна, муніципалітет) ви-ступає первинним суб'єктом місцевого самоврядування. Її не слід плутати з територіальною одиницею (село, селище, місто, регіон, область), яка є просторовою основою місцевого само-врядування, а не його суб'єктом.

Місцеве самоврядування має специфічну правову форму в кожній державі і залежить від її устрою, історичних, національ-них та інших особливостей. При однаковості ознак місцевого самоврядування у країнах по-різному вирішується питання: чи представляють органи місцевого самоврядування глибинний шар державної влади або є відокремленими від держави, але взаємо-діючими з нею, специфічними організаціями управління спра-вами суспільства.

Наприкінці XX ст. колективна думка про місцеве самовряду-вання знайшла втілення в Загальній декларації про місцеве са-моврядування і Європейській хартії про місцеве самоврядуван-ня від 15 жовтня 1985 p. Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію про місцеве самоврядування, яка натепер перетворилася на частину українського законодавства. Відпо-відно до цих європейських документів Конституція України (роз-діл XI) дозволила місцевому самоврядуванню самостійно вирі-шувати питання місцевого значення.

Функціонування системи місцевого управління розглядаєть-ся як децентралізація і деконцентрація влади. Під децентралізаці-єю розуміється передача центром окремих повноважень місце-вим виборним органам, а під деконцентрацією — делегування повноважень призначуваним із центру органам місцевої адміні-страції. Місцеве самоврядування — це децентралізована форма управління.

Основні системи місцевих органів самоврядування і управ-ління такі.

1. Англо-американська система. В адміністративно-територіаль-них одиницях для вирішення місцевих питань обирається рада, зазвичай на 4 роки. Її склад може бути як обраним, так і найня-тим. Проте призначуваних чиновників із центру на місцях немає. Ця система місцевого самоврядування збереглася в «старих» дер-жавах — Англії, Канаді, Австралії та ін. Її немає в нових країнах, що розвиваються, де створені більш централізовані системи.

2. Континентальна (романо-германська) (Франція, Італія, Бель-гія та ін.). При формуванні управління адміністративно-терито-ріальних одиниць використовується змішаний принцип: вибор-ність і призначуваність. Це пояснюється розмежуванням самовря-дування в общинах і управління в адміністративно-територіальних одиницях. В общинах — виборні органи самоврядування, без призначуваних «зверху» адміністраторів. У адміністративно-тери-торіальних одиницях — як виборні, так і призначувані чиновники з центру, покликані здійснювати «адміністративний контроль» за органами самоврядування.

3. Соціалістична система. Хоча це й віджила в цілому систе-ма, проте її елементи в ряді країн збереглися й дотепер. Держав-на система будувалася на відкиданні принципу поділу влади. Місцева Рада була органом державної влади на своїй території. Усі інші державні органи (наприклад, суди) формувалися Рада-ми і були підвладними їм. Не було відносної самостійності міс-цевого самоврядування щодо центральних органів.

4. Іберійська система (Іспанія, Португалія, деякі країни Ла-тинської Америки). Місцеві ради обираються лише населенням, а глави адміністрацій — або населенням, або радою. В усіх випад-ках голови адміністрацій затверджуються органами державної влади. Вони поєднують у своїх руках публічну владу територіаль-ного колективу і державну владу.

5. Гібридні форми характерні для країн Африки. У державах, де є кочові племена (Гана, Камерун, Нігер та ін.), функції управління здійснюють або ватажки одноособово, або ради ватажків чи старійшин. Серед осілого населення адміністративні функції ватажків є скасованими, проте за своїм становищем вони вхо-дять до складу органів місцевого самоврядування, особливо на низовому рівні (Малаві, Свазіленд, Сьєрра-Леоне, Ванутау, Па-пуа-Нова Гвінея та ін.).

6. Військові режими (Нігерія - до 29 травня 1999 p., Алжир та ін.). Характеризуються виключно централізованою системою управління. На місця призначаються офіцери, що є військови-ми губернаторами, комендантами. Органи місцевого самовряду-вання розпускаються. При військових губернаторах і комендан-тах можуть створюватися дорадчі ради, до складу яких включа-ються і цивільні особи.

Риси місцевого самоврядування в Україні.

1. Не є складовою частиною державного механізму управлін-ня в країні, проте, як і держава, здійснює публічну владу, владу народу.

2. Є однією з форм народовладдя. Здійснюється громадою («місцевим співтовариством») у межах певної території як без-посередньо (референдум, вибори, сходи та ін.), так і через орга-ни місцевого самоврядування.

3. Має особливий суб'єкт — населення, громадяни, що меш-кають на певній території.

4. Має особливий об'єкт управління — питання місцевого значення.

5. Має самостійність, що виражається в його організаційній відокремленості, у праві на фінансово-економічні ресурси, у ви-конанні значної частини суспільних справ у рамках закону та ін.

6. Несе відповідальність за свою діяльність, що забезпечуєть-ся різними формами контролю з боку населення.

7. Поєднує у собі засади інституту громадянського суспільст-ва і державної влади: баланс державних і місцевих інтересів забезпечується законом. Значна частина діяльності місцевого са-моврядування — вирішення питань, на які держава впливає у багато способів (правових, фінансових та ін.). Органи місцевого самоврядування можуть наділятися окремими повноваженнями органів виконавчої влади, брати участь у здійсненні державних функцій. У цьому разі державні органи мають право здійснюва-ти контроль за реалізацією наділених повноважень.

Відзначимо, що конституційний поділ державної влади і мі-сцевого самоврядування в Україні має практичне підґрунтя, хоча й не носить абсолютного характеру. Важливо, щоб у самовряду-ванні поєдналися дві основи — державна та громадська.

Організаційні форми місцевого самоврядування виражаються через форми демократії:*

безпосередню (широка особиста участь громадян в