Судова влада. Незалежність судів
Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову має давню історію і традиційно пов'язується з ім'ям французького вченого Ш.-Л. Монтеск'є (1689—1755). Особливість його погля-дів на «три влади» полягає у тому, що кожна з них оголошувалася самостійною і незалежною. Тим самим виключалася узурпа-ція влади будь-якою особою або окремим органом держави. Вже в підході до принципу поділу влади Монтеск'є містилися засади стримування їх одна одною, що згодом в США при створенні Конституції 1787 p. було названо системою «стримувань і про-тиваг».
У вітчизняній історії ще задовго до Ш.-Л. Монтеск'є мали місце спроби («Пакти і Конституції» Пилипа Орлика, 1710 p.) створити конституційний проект незалежної України з ураху-ванням принципу поділу влади, їх єдності і взаємодії: законо-давча влада — Генеральна Рада, що обирається; виконавча вла-да — гетьман, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку; судова влада. «Пакти і Конституції» П. Орли-ка, написані під впливом західноєвропейського парламентари-зму, заклали засадні принципи республіканської форми дер-жавного правління.
Принцип поділу влади складається із системи вимог:
1) поділ функцій і повноважень (компетенції) між держав-ними органами відповідно до вимог поділу праці;
2) закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень, недопустимість втручання в прерогативи один одного і їх злиття;
3) наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу і виключення зосередження всієї повноти влади в одній із гілок;
4) наявність у органів влади взаємного контролю дій один одного і неможливість зміни компетенції органів держави поза-конституційним шляхом.
Принцип поділу влади не є абсолютним. З одного боку, є по-треба узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних гілок влади. З іншого боку, здійснення судового контро-лю за законністю діяльності управлінського апарату означає по-рушення принципу поділу влади, тому що у такий спосіб судова влада втручається у виконавчу. Отже, принцип поділу вла-ди не можна реалізувати повністю.
Форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежать від національних традицій, від конкретної соціально-економіч-ної і політичної ситуації.
Влада в демократичній державі у вигляді її трьох гілок (зако-нодавчої, виконавчої, судової) є політичною формою виражен-ня влади народу. Будучи «поділеною», влада в державі повинна залишатися цілісною, єдиною, тому що йдеться про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не лише про поділ, але й про взаємодію даних функцій.
Юридичний прояв єдності і гармонійності влади полягає у тому, що:
1) органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;
2) різні органи держави не можуть приписувати тим самим суб'єктам за тих самих обставин взаємовиключні правила пове-дінки.
Поділ влади треба сприймати як загальний принцип, а не як жорсткий регулятор у процесі реформування державної влади України.
Законодавча влада — це делегована народом своїм представ-никам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Відповідно до ст. 75 Консти-туції України «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України». Назва гілки влади «зако-нодавча» не означає, що, крім основної законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не здійснюють ні-якої іншої діяльності.
Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни.
Є засновницька функція, яка здійснюється через участь парламе-нту у формуванні вищих виконавчих і судових органів. Показ-ником прояву «стримувань і противаг» слугує контроль, здійс-нюваний законодавчим органом, за роботою уряду, інших поса-дових осіб виконавчої влади (контрольна функція). Вираження недовіри уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування слугують потужними стимулами парламентсько-го контролю. Проте головною особливістю організації та діяль-ності парламенту є його представницький характер. Парламент можна назвати владою прямого загальнонародного представництва.
Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парла-менту:—
представницьку,—
законодавчу,—
фінансову,—
засновницьку,—
контрольну.
Виконавча влада — влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї краї-ни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законо-давством. Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, — це Федеративна Рада, в Італії — Рада Міністрів, у Японії — Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або — голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія).
У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його складу входять заступник (віце-прем'єр), міністри, що очолюють окремі міністерства.
Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодав-чої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтроль-ним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.
Таким чином, призначення органів виконавчої влади — управ-ління, що охоплює:*
виконавчу діяльність — здійснення тих рішень, що прийня-ті органами законодавчої влади;*
розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом ви-дання підзаконних актів і виконання організаційних дій.
Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армі-єю, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узу-рпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органа-ми. Тут важливі діючі механізми «стримувань і противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку