Судова влада — незалежна влада, що охороняє право, висту-пає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя.

З позицій реалізації права правосуддя і судова влада — поняття не тотожні. Правосуддя — форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт правосуддя для захисту порушеного або заперечуваного права. Ефективність діяльності судів має три скла-дові: швидкість і оперативність вирішення спорів, обґрунтованість і законність рішень, забезпечення їх виконання.

Судова влада здійснюється одноособове суддею (при розгля-ді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі су-дової процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до суду, а також принципа-ми права.

Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом, правом. Він не повинен залежати від суб'єктивного впливу законодавчої або представницької влади. Відповідно до Конституції України будь-яке втручання в діяльність судів і су-дових засідателів зі здійснення правосуддя є недопустимим і має наслідком передбачену законом відповідальність.

У країнах загального права (Англія, США, Канада, Австралія), де є визнаним судовий прецедент як головне джерело права, суди беруть участь у правотворчості. В Україні суд не може привлас-нювати собі функції законодавчої або виконавчої влади. Делегу-вання своїх функцій судами, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124 Конституції України). Це не означає, що в Україні, як і в інших правових системах романс-германського типу, судовий прецедент не може бути допоміжним джерелом права.

Роль судової влади полягає у стримуванні двох інших гілок влади в рамках права і конституційної законності шляхом здій-снення конституційного нагляду і судового контролю за ними.

Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

Таким чином, основні функції судової влади:*

охоронна (охорона прав);*

функція правосуддя (захист, відновлення прав);*

контрольно-наглядова (за іншими гілками влади). Розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади є по-ділом державної влади по горизонталі. По вертикалі влада розпо-діляється між усіма органами та посадовими особами, що нале-жать до тієї чи іншої гілки влади.

Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг». Зазначена система допускає конкуренцію різних ор-ганів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил. «Стримування» і «про-тиваги», з одного боку, сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку — створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Кон-ституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають су-воро визначені взаємні обмеження.

У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:

1) право «вето» Президента на законопроект, прийнятий Верховною Радою;

2) імпічмент Президента з боку Верховної Ради, що призво-дить до його усунення з поста;

3) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком його відставку;

4) участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду (призначення третини складу);

5) контроль Конституційного Суду за відповідністю Консти-туції законів та інших правових актів Верховної Ради, Президе-нта, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

6) парламентський контроль Уповноваженим Верховної Ради з прав людини (омбудсманом) за дотриманням конституційних прав і свобод людини та ін.

1.1. Поняття, зміст і значення принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону

Проведення в Україні судово-правової реформи передбачає становлення самостійної, незалежної судової влади, яка відіграє роль одного з балансів в механізмі стримувань і противаг, тому принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону необхідно розглядати з позицій теорії розподілу влад.

Безумовно, що реальне функціонування незалежної судової влади не можливе без створення відповідного механізму реалізації законодавчих положень, визначення відповідного інструментарію впровадження в суспільне життя. В той же час ми не можемо конкретно говорити про існування незалежної судової влади в державі, не з’ясувавши поняття такої влади.

В конституціях не лише нових держав Європи та Азії, а й держав, устрій яких можна віднести до західноєвропейської конституційної моделі, відсутнє визначення поняття судової влади, що призводить до ототожнення окремими науковцями судової влади з правосуддям. В Україні, також на законодавчому рівні не визначається зміст судової влади, а лише закріплюється форма її реалізації. Так, ч.2 ст.1 Закону “Про судоустрій України” передбачає, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства. В той же час в законодавстві необхідно закріпити загальне поняття, яке визначає судову владу.

Розглядаючи проблему поняття судової влади ми погоджуємось з положенням, що на сьогодні в доктрині нема єдиної думки щодо визначення категорії “судова влада” [103, c. 44; 165, c. 38]. Більш того, в юридичній літературі досить часто вживаються та інколи ототожнюються поняття “суд”, “судова влада”, “судова система”, “правосуддя”, “судочинство”.

Поняття “судочинство” є більш широким, ніж поняття “правосуддя”. Воно охоплює і правосуддя як процесуальну діяльність самого суду, так і процесуальну діяльність інших суб’єктів процесу в суді під контролем суду. Як слушно зауважує І.Л.Петрухін «при здійсненні правосуддя суд не поділяє ні з ким з суб’єктів процесу цей свій обов’язок, він виконує цю функцію сам, без співвиконавців, а зазначені суб’єкти беруть участь у процесі, зокрема в судовому засіданні, але не у здійсненні правосуддя»[138, c. 13]. Правосуддя є виключною компетенцією суду (ст.124 Конституції України). Визначити особу винною, застосовувати матеріальний закон і призначити покарання може тільки суд.

Дійсно, поняття “правосуддя” та “судочинство” співвідносяться як зміст та форма. Правосуддя є змістом,