Водночас таке трактування незалежності не дає підстав для протиставлення зазначених проявів незалежності та виділення видів незалежності, оскільки вона (незалежність) складає універсальний контекст функціонування судової влади і її носіїв. Незалежність суддів не можна уявити при залежному становищі суду чи самої судової влади. І навпаки, ідея самостійності судової влади окремо від правового статусу суду просто незрозуміла. Самостійність судової влади передує незалежності суду, а незалежність суддів співвідноситься з незалежністю суду як видове і родове поняття.

Проблема самостійності та незалежності судової влади знайшла своє відображення в міжнародно-правових нормах. У контексті міжнародного права можна говорити про інтернаціоналізацію стандартів незалежності суддів і взагалі незалежності судової влади. Принцип суддівської незалежності розглядається як елемент принципу незалежності судової влади і визнається як загальна ознака (атрибут) суддів у демократичному суспільстві. Видається, що суддя, якому надана правомочність вирішення правових питань, повинен бути спроможним робити це вільно від втручання з боку виконавчої і законодавчої влад, а також взагалі без будь-якого примусу або незаконних впливів.

У цьому зв’язку можна погодитись з думкою П.Ф.Мартиненка, про те, що міжнародний аспект принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону має такий обсяг і зміст. По-перше, суддівська незалежність це незалежність судової системи в цілому від виконавчої та законодавчої гілок влади. По-друге, це також не тільки право людини на незалежний суд, але й право і обов’язок судді бути незалежним у процесі прийняття судових рішень. По-третє, це реальна матеріальна і фінансова незалежність суду. По-четверте, це також певні стандарти особистого статусу судді[101, c. 3].

Перш за все звернемо увагу на документи загального характеру. 06 вересня 1985 року Генеральна Асамблея ООН в своїй резолюції 40/146 ухвалила Основні принципи незалежності судових органів[107, c. 162-166] і запропонувала урядам дотримуватись даних принципів та використовувати їх в законотворчій та правозастосовній діяльності. В цьому міжнародно-правовому документі закріплені наступні керівні принципи, що стосуються незалежності суддів, їх статусу та професійної підготовки: незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється в конституції або законах країни; судові органи здійснюють правосуддя неупереджено, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, втручання, тиску, погроз або спонукання, прямого чи непрямого, з якого б боку вони не здійснювалися та з будь-яких причин; наділення суддів юрисдикцією стосовно всіх питань судового характеру і виключними повноваженнями по визначенню підсудності суду таких питань; заборона несудового перегляду судових рішень або пом’якшення покарання; забезпечення судами справедливого судочинства при повазі прав сторін; державне забезпечення фінансування судів для належного здійснення ними своїх повноважень; свобода суддів створювати або вступати в асоціації суддів, право об’єднуватись у громадські організації для захисту своїх прав та інтересів, вдосконалення своєї професійної підготовки та збереження суддівської незалежності; законодавче закріплення вимог до кандидатів на суддівські посади без будь-яких дискримінаційних ознак; суддівський імунітет від переслідування за майнову шкоду, завдану в результаті судової помилки, яка мала місце при здійсненні правосуддя; рішення про дисциплінарну відповідальність суддів повинно бути предметом незалежної перевірки.

Принцип здійснення правосуддя незалежним судом у кримінальному процесі закріплено в ст.10 Загальній декларації прав людини (1948 р.), а також в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), де зазначено, що для встановлення обгрунтованості пред’явленого особі кримінального обвинувачення, вона має право на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом. Тлумачення понять незалежного і безстороннього суду, містяться в рішеннях Європейського Суду з прав людини[7, c. 32].

Комітет міністрів Ради Європи у 1994 р. схвалив Рекомендацію № R (94) 12 щодо незалежності, дієвості та ролі суддів[87, c. 262-265], а у 1998 р. в Україні була оприлюднена Європейська Хартія про статус суддів, в яких закріплено право людини на незалежний та неупереджений суд, визначено умови належного функціонування судової влади та загальні вимоги щодо комплектування та початкову підготовку суддівського корпусу, призначення їх на посаду та неможливість переведення, підвищення по службі та припинення перебування на посаді, визначення винагороди за працю та соціального захисту, поведінки судді, відповідальності за неналежне виконання своїх обов’язків при здійсненні правосуддя.

Таким чином, міжнародні документи загального характеру, що передбачають право на справедливий судовий розгляд, неодмінно підкреслюють такі властивості судового органу, як незалежність, компетентність та безсторонність.

У правовій системі України основне нормативне вираження принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону закріплене в статті 129 Конституції України[80], а також міститься у кримінально-процесуальному законодавстві (стаття 18 КПК України) і конкретизується у Законах України “Про судоустрій України” [62]; “Про статус суддів” [61]; “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” [57] і “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві” [58].

За своїм характером норми, які містяться у цих нормативних актах, є імперативними й адресовані не тільки суддям, але й іншим особам, які беруть участь в процесі. Аналізуючи ці норми, можна дійти висновку, що існує ціла система норм, які в сукупності складають такий правовий інститут, як незалежність суддів.

Під правовим інститутом необхідно розуміти відокремлену всередині галузі права групу юридичних норм, які об’єднані певною спільністю ознак і які регулюють певний вид однорідних взаємозв’язаних суспільних відносин. Крім конституційних, до правового інституту незалежності суддів можна віднести також норми: про підзаконність діяльності суддів (ст.18 КПК); про порядок зайняття та звільнення посади