не підкоряються, крім Конституції та законів України. Судді про свою діяльність ні перед ким не звітують, відкликати їх уже не можна, оскільки вони є незмінюваними. Ці положення, на наш погляд, не можна розуміти як вседозволеність, безвідповідальність і безконтрольність. Основні принципи незалежності судових органів від 6 вересня 1985 р. передбачають відповідальність суддів за неналежне виконання своїх обов’язків або за неналежну поведінку. Громадськість повинна знати як працюють судді, чи дійсно вони підкоряються тільки закону. Громадськість повинна висловлювати свої міркування з цього приводу, а також ставити питання про відповідальність суддів, які неналежно виконують покладені на них обов’язки. Крім того присутність людей на судовому засіданні дозволяє підсудному бути впевненим в справедливості судового рішення, оскільки він усвідомлює наявність контролю за діяльністю суддів[87, c. 262].
Відповідно до чинних доктринальних розробок незалежність суддів і підкорення їх тільки закону визнається принципом кримінального процесу[135; 96; 230; 4; 39, c. 76-85]. Слід зазначити, що досліджуваний принцип є характерним не тільки для кримінального процесу[117, c. 26, 27; 233, c. 39; 113, c. 100–112; 86, c. 63-64; 39, c. 76-85], він отримав своє вираження і в цивільному процесі[179, c. 76; 38, c. 38; 228, c. 36-37]. Незалежність суддів та підкорення їх тільки закону – складний та багатогранний за своїм змістом принцип. Це зумовлено тим, що даний принцип не можна розглядати тільки з позицій процесуального права[204, c. 80]. Його слід розглядати з позицій теорії розподілу влад і особливого місця та значення, яке займає суд в системі державних органів влади. Вказаний принцип є “наріжним каменем”, який повинен лежати в основі будь-якої правової держави, оскільки він забезпечує існування реальної конституції і втілення в життя принципу верховенства права. В деяких країнах, наприклад у Франції, на законодавчому рівні зазначено, що “судова влада повинна залишатись незалежною для того, щоб бути в змозі забезпечити дотримання основних свобод людини” [23, c. 51].
Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону є необхідною умовою здійснення правосуддя, важливою гарантією формування внутрішнього переконання суддів, повного та об’єктивного розгляду матеріалів кримінальної справи і винесення законного вироку або іншого судового рішення[203, c. 75].
Аналізуючи положення ст. 14 Закону України “Про судоустрій України”, можна виділити декілька складових частин досліджуваного принципу, які й будуть розкривати його зміст: а) судді і народні засідателі при здійсненні правосуддя з кримінальних справ є незалежними від будь-якого впливу; б) вони є нікому не підзвітними; в) вони підкоряються тільки законові. Детальніше розглянемо ці положення.
Судді і народні засідателі незалежні, тобто при здійсненні правосуддя у кримінальних справах виключається сторонній вплив на них. Ця теза конкретизується у вимозі заборони будь-якого не передбаченого законом втручання в їх діяльність державних органів, установ, організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування, громадян та їх об’єднань (ч.1 ст. 12 Закону України “Про статус суддів”) та в обов’язку самих суддів при розгляді справи дотримуватись Конституції України та законів, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись при цьому внутрішнім переконанням. Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 4 “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” під втручанням у діяльність по здійсненню правосуддя слід розуміти будь-який вплив на суддю (прохання, вказівку, вимогу, критику судді в засобах масової інформації до вирішення справи тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення бажаного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів (обіцяння різних вигод, погрози тощо), в якій стадії процесу і в діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання[143, c. 25].
Необхідність забезпечення незалежності суддів не обмежується лише інтересами судді, але й може мати наслідки для всієї судової системи. Тому, відповідно до Рекомендації №R (94) 12 щодо незалежності суддів, держави повинні мати на увазі, що для встановлення ефективної та справедливої правової системи необхідно не тільки закріпити становище і владу суддів, але й забезпечити належне виконання ними своїх функцій. Тому влада, яка покладається на суддів, врівноважується їх обов’язками. Така влада не дає їм права діяти безапеляційно, оскільки на суддів покладаються певні обов’язки. Судові органи розглядають та вирішують справи безсторонньо на підставі фактів відповідно до закону, без будь-яких обмежень, стороннього впливу, тиску чи спонукання, погроз чи втручання з будь-якого боку і з будь-яких причин. Тільки виконання цих вимог та умов створює належні обставини для справедливого ведення судового розгляду і додержання прав сторін у судовому процесі. Судді зобов’язані також прийняти присягу, вести себе так, щоб не підірвати довіру до судів та не зашкодити незалежності судів.
Конкретно зміст та сутність принципу незалежності суддів при виконанні ними процесуальної діяльності під час розгляду кримінальних справ розкривається через дотримання цілого ряду вимог: незалежність суддів від впливу і позиції різних органів державної влади та управління, посадових осіб, громадських організацій, партій і рухів, колективів і угруповань, засобів масової інформації, окремих громадян; незалежність суддів від вищестоящих судових інстанцій; незалежність суддів від висновків слідчих органів і прокурора, а також від висновків і думки учасників судового засідання; незалежність у самому суді, тобто йдеться про право кожного судді і народного засідателя вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за власним переконанням, що означає їхню непідзвітність будь-кому[115, c. 43].