Формування держави та права в УНР

ПЛАН

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ – ВАЖЛИВИЙ ЕТАП СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ 5

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УНР 10

2.1. Вищі органи державної влади Української Народної Республіки 10

2.2. Місцева влада і місцеве самоврядування 16

2.3. Правові основи військового будівництва 22

2.4. Судова система 26

РОЗДІЛ 3. ІІІ УНІВЕРСАЛ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ЗАКОНОДАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ 28

ВИСНОВОК 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 34

ВСТУП

В історії України ХХ сторіччя період визвольних змагань, відновлення української державності після її повної втрати наприкінці XVIII сторіччя є предметом особливої уваги. Українська Народна республіка була першою українською державою ХХ сторіччя. А творилася вона силами Української Центральної Ради, історія якої, нажаль, не існувала в радянській історичній науці — як результат маємо надзвичайно низьку наукову розробку теми. Лише її безпосередніми діячами здійснювалось вивчення і осмислення історії Центральної Ради, але це, по понятих причинах, робилося досить суб’єктивно. І тому питання про діяльність УЦР, вивчене об’єктивно і з тверезим поглядом із сьогодення, має надзвичайну важливість для розуміння процесів тогочасного державотворення, що, до речі, дуже схожі на сучасності.

Наприкінці лютого 1917 р. несподівано для багатьох сучасників відбулася завершальна сцена в існуванні Російської імперії. 24 лютого в Петрограді здійнялася хвиля масового страйкового руху, Державна дума стала в опозицію до уряду. 27 лютого самодержавство впало, влада зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної Думи. 2 березня члени цього комітету прийняли від царя акт про зречення і сформували новий Тимчасовий уряд країни.

Революція перемогла. Активну участь у петроградських подіях взяли українські вояки, які стали на бік Державної Думи. На початку березня в Петрограді утворився Тимчасовий український революційний комітет, який 2 березня опублікував відозву до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію „на завоювання власних національно-політичних прав", наповнити її „свідомістю власних національних інтересів".

Досить своєрідною є та особливість Лютневої революції, що коли в столиці імперії поширювались політичні пристрасті, решта території і населення країни перебували в стані політичної летаргії. Чи не найбільшою мірою це стосувалося України. Перша інформація про революційні події в Петрограді почала надходити в Україну 28 лютого.

З цього моменту можна починати відлік короткочасній історії української революції (так називають її сучасні історики); спроби відтворити незалежну Україну після багатьох століть поневолення. Саме цей період невпевненості Тимчасового уряду, нестабільності соціальної та політичної ситуації був найсприятливішим для відновлення української державності. Тому цілком закономірним став і наступний розвиток подій. Українська інтелігенція зі своїми ідеями незалежності, що перебували у стані формування та усвідомлення, доклала усіх зусиль для організації майбутнього незалежного українського суспільства за принципами, що були притаманні саме народу України.

В таких складних історичних умовах була створена та діяла Українська Центральна Рада, яка за будь-яку ціну намагалась відновити українську державу.

Враховуючи зазначене, метою даної роботи буде дослідження такого етапу українського державотворення, як створення Української Народної республіки та основні положення ІІІ Універсалу як документу, що її проголошував.

РОЗДІЛ 1.

ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ – ВАЖЛИВИЙ ЕТАП СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

У Петрограді 25 жовтня 1917 р. перемогло збройне повстання. До влади прийшли більшовики. Генеральний Секретаріат як вища територіальна влада в Україні, створена Центральною Радою і затверджена Тимчасовим Урядом, заявив, що разом з іншими демократичними революційними силами рішуче боротиметься проти будь-яких спроб підтримати петроградське повстання.

Коли драматичні події вже перемістилися до Києва, лідери Центральної Ради, покладаючись на підтримку українських військ, вирішили будувати свої відносини з Росією, точніше — вже з більшовицьким центром, на принципово нових засадах.

«Грізний момент, — говорив М. Грушевський 7 листопада 1917р. на засіданні Малої Ради, — який переживають Росія та Україна, коли не залишилося центральної влади, коли спалахнула і поширюється громадянська війна, яка вже переходить і на Україну, — цей грізний момент вимагає рішучих кроків на шляху до зміцнення влади на Україні» [27, c. 521].

Після цього М. Грушевський оголосив текст III Універсалу Центральної Ради: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відокремлюючись від республіки Російської і зберігаючи єдність, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб уся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів» [26, c.232, 241].

III Універсалом в Україні було проголошено демократичну державу, яка характеризувалася самостійною верховною владою, нічим не обмеженою у розв'язанні проблем внутрішнього державного ладу, законодавства, суду й управління. Тільки у відносинах з іншими державами УНР була обмежена положеннями III Універсалу стосовно федеративного зв'язку з Росією.

М. Грушевський у своїй праці «Якої ми хочемо автономії і федерації» підкреслив, що потрібна «широка автономія». Україна, за його висновком, прагнула саме такої автономії, яка об'єктивно дає поштовх до перетворення в «повну державу». І вже через два місяці після проголошення УНР у складі Федеративної Російської республіки Україна на весь голос заявила про себе як про «повну державу». 9 січня 1918 р. IV Універсалом Центральна Рада сповістила, що «віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, не від кого не залежною державою». Зрозуміло, були й інші чинники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак з погляду еволюції «чистих» державних форм цей шлях є закономірним.

У І Універсалі Центральна Рада назвала себе «обраним органом українського народу». III Універсал містить складнішу конструкцію, відповідно до якої Центральна Рада поставлена українським народом разом з іншими братніми народами України