Втім, не тільки романтичні почуття, а й цілком практичні міркування визначали інтерес лідерів Центральної Ради до формування «вільного козацтва» та їхні прагнення повернути його у річище загального державотворчого процесу.

16—19 жовтня 1918 р. в Чигирині відбувся з'їзд вільного козацтва, який ухвалив «обрати Генеральну Козацьку Раду з Наказним Отаманом на чолі» (ним став П. Скоропадський), а також «скликати губерніальні з'їзди, щоб обрати кошових отаманів, зі старшиною, що надасть організованості і сили козацькому рухові». Намічена з'їздом структура вільного козацтва мала такий вигляд: «Село нехай гуртується з селом, волость — в курінь, повіт — в полк, губернія — в кіш, з сотенними, курінними, полковими та кошовими отаманами і старшиною на чолі. Всі козаки нехай озброюються і додержуються військового строю...». З'їзд також обговорив статут вільного козацтва, який був затверджений Генеральним Секретаріатом 26 листопада 1918 p., згідно з яким вільне козацтво ставило за мету забезпечення спокою в Україні, визнавало усі закони й укази українських властей і могло бути засноване у кожному місті й селі.

Була проведена і реорганізація міської поліції. Підпорядкована комісарам Центральної Ради міліція — як сільська, так і міська, за словами Винниченка, «була організована погано, ніхто її не поважав, не боявся, не слухався» [8, c. 8].

Якщо ж спробувати дати узагальнюючу характеристику каральної політики Центральної Ради, то вона від самого початку була двозначною. Очевидним є факт, що Центральна Рада не залишила кривавого сліду в історії, навпаки, можна навести чимало прикладів її повної безпорадності. Так, навіть, напередодні збройного конфлікту з радянською Росією у неї «під боком» активно і майже вільно діяли більшовицькі організації, публікувалися опозиційні видання, серед них найзапекліший опонент Центральної Ради — газета «Пролетарская мысль». Водночас відомі й протилежні факти, досить назвати лише розстріл арсенальців у січні 1918 р.

2.4. Судова система

Вперше ідею формування власної судової системи містила Декларація Генерального Секретаріату від 10 липня 1917 p., яка окреслювала поле діяльності Секретаріату судових справ. «Завданням секретаріату у судових справах, — наголошувалося в Декларації, — має бути підготовка судових інституцій на Україні до тих форм і того положення, в яких вони повинні бути в автономній Україні [18, c. 280]. Ця робота повинна розчленовуватися на підготовку українізації і демократизації суду і розроблення відповідних законопроектів, які намітили б форми суду, які відповідали б автономному устрою на Україні».

Дуже швидко Центральна Рада розпочала реалізацію своїх намірів. Зокрема, 23 листопада Мала Рада затвердила запропонований Генеральним Секретаріатом законопроект, відповідно до якого «суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки». 12 грудня Секретарство судових справ внесло на розгляд Центральної Ради законопроект про утворення тимчасового Генерального Суду.

«Генеральний Суд, — вказувалося в ст. 1, — складається з трьох /Іепартаментів: цивільного, карного і адміністративного і виконує по цілій території України всі функції, належні досі Правительствующему Сенатові в справах судових і в справах нагляду над судовими установами і особами судового відомства». Члени Генерального Суду мали звання генеральних суддів, а їхні повноваження — до затвердження Генерального Суду на основі конституції — визначалися дореволюційним російським законодавством, зокрема «Учреждением судебных установлений» [19, c. 297].

У подвійному підпорядкуванні опинилася так звана «прокураторія». З одного боку, вона діяла при Генеральному Суді, а з іншого— її регламент затверджувався секретарством судових справ, і воно ж надавало одному з прокурорів звання старшого й доручало «провід над прокураторією». На початку січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила й спеціальний закон «Про упорядження прокураторського нагляду на Україні».

У березні 1918 р. була зроблена спроба приступити до реформування усієї судової системи відповідно до нового адміністративно-територіального поділу УНР, що виявилося у підготовці проекту закону «Про організацію судів Республіки по землях».

Тяжкі обставини, в яких опинилася УНР, змусили її все наполегливіше звертатися до «надзвичайного правосуддя». Так, наприкінці квітня з'явилася «Інструкція Військовому революційному суду», який створювався «у випадках убивства, підпалів, насильства, грабежів і розбою владою губернського коменданта».

РОЗДІЛ 3.

ІІІ УНІВЕРСАЛ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ЗАКОНОДАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

У жовтні 1917 р. спалахнув черговий конфлікт між Центральною Радою та Тимчасовим урядом. Тимчасовий уряд планував притягнути до судової відповідальності членів Генерального Секретаріату. Але такий перебіг подій був перерваний виступом більшовиків у Петрограді 25 жовтня (7 листопада за новим стилем, запровадженим у 1918р.). Другий Всеросійський з'їзд Рад утворив російський уряд на чолі з В.Ульяновим-Леніним. З'їзд прийняв Декрет про мир та Декрет про землю. Перемігши у Петрограді, більшовики намагались взяти владу в інших містах колишньої Російської імперії.

Діставши звістку про події в Петрограді, УЦР негайно створила Комітет по охороні революції в Україні, 27 жовтня (9 листопада) Генеральний Секретаріат виступив з відозвою "До всіх громадян України", в якій заявляв, що буде рішуче протистояти будь-яким спробам підтримки більшовицького перевороту на місцях, Раду народних комісарів - уряд, створений більшовиками, секретаріат визнавав як уряд центральних районів Росії [10, c. 328].

Отже, у листопаді 1917 р. в Києві сформувалися три ворогуючі табори, які протистояли один одному. Прихильники повалення Тимчасового уряду згрупувалися навколо штабу Київського військового округу. Більшовики спирались на Ради робітничих і солдатських депутатів і мали 6 тис. озброєних чоловік. Центральна Рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних прихильників. Ініціативу в подальших подіях виявили більшовики. 29 жовтня 1917 р. вони розпочали у