Генеральному Секретарству Внутрішніх Справ приписано вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв'язку й співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя.

Так само в Українській Народній Республіці мало бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібранів, союзів, страйків, недоторканости особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

Сподіваючись, що Центральна Рада стане стабілізуючим чинником в анархії, що поширювалася, владу українського уряду визнали українські та неукраїнські партії, більшість Рад і навіть більшовики (хоч для останніх це був крок вимушений і тимчасовий). Незабаром стало очевидним, що конфлікт між Центральною Радою та більшовиками був невідворотним. Якщо Центральна Рада критикувала Леніна за насильство при захопленні влади в Петрограді, то Ленін скаржився на те, що українці пропускають козацькі війська через свою територію, дозволяючи їм зосередитися на півдні, де формувався російський антибільшовицький рух.

Проголошення третім Універсалом Української Народної Республіки стало актом великої історичної ваги: український народ після тривалого поневолення заявив про відродження власної держави.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки викладеного у роботі, можна дійти до таких висновків:

Центральна Рада протягом свого нетривалого існування пробудила наш народ від рабської покори і сплячки, підняла на національно-визвольну боротьбу за відродження державності, створила суверенну УНР, очолила героїчну боротьбу за її незалежність на засадах найширшої демократії.

Одним з найбільших її досягнень є те, що 7 листопада Центральна Рада ухвалила 3-й Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки у федеративному зв'язку з Російською державою. Як територія УНР ним визначалися „землі, заселені у більшості українцями". Крім того,. Універсал декларував програму соціально-економічних і політичних реформ, націоналізацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканість особи й житла.

Проголошення Української Народної Республіки стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст. Однак, з погляду із сьогодення, текст 3-го Універсалу не може не викликати критичних зауважень. Проголошуючи створення Української Народної Республіки з метою захисту українського народу від петроградських заколотників, Центральна Рада водночас прагнула „дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоров'я, силу і нову майбутність". Таким чином, зваливши на свої плечі основний тягар перетворення Росії на федеративну республіку, УЦР добровільно зобов'язувалася „силами нашими помогти Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів". Це, можливо, і було найбільшою помилкою ЦР: неможливо будувати власну незалежність, спираючись на “старшого брата”, що керується поглядами здебільш імперськими, ніж унітарними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Антонович Д. Довкола заснування Центральної Ради // Діло — 27 березня 1937 р.

Верстюк В. Українська революція: доба Центральної Ради // Український історичний журнал — 1996, № 5, с. 37 – 50.

Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада. — К. : Заповіт, 1997р.

Винниченко В. Відродження нації: В 3-х ч. — К., 1990. — Ч. 3.

Гомуляк І. Центральна Рада: погляд із сьогодення // Історія України —1998. №42, с. 1 – 4.

Грищенко А. Я Політичні сили у боротьбі за владу на Україні (кінець 1917 — початок 1919 рр ). — К , 1993.

Грушевський М. Спомини. — К., 1989.

Губа П. До проблем створення збройних сил України у період Центральної Ради // Історія України —2000. №34, с. 8.

Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. — Львів, 1991.

Захарченко П.І. Історія держави і права України: Підручник. – К.: Атіка, 2005. – 368 с.

История государства и права Украинской ССР. В 3 т. — К, 1987. — Т. I.

Історія держави і права України / За ред. акад. АПрН України А. Й. Рогожина. — К., 1996. — Ч. 2.

Історія України / Кер. авт. кол. Ю. Зайцев. — Л., 1996.

Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України. 1917—1920.

Копиленко О. Л. “Сто днів” Центральної Ради. — К.: Україна, 1992 р.

Костюк Г. Володимир Виниченко і Сергій Єфремов // Літературна панорама — 1990.

Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2001. – 319 с.

Міхновський М. Самостійна Україна // Політологічні читання — 1992, №2, с. 280 – 286.

Музиченко П. Історія держави і права України. — К., 1999.

Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. — К., 1993.

Солдатенко В. Перша дипломатична акція УНР —Берестейська угода // Історія України — 2001, №47, с.1 – 4.

Субтельний О. Україна. Історія. — К., 1991.

Терлюк І.Я. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К.: Атіка, 1999. – 190 с.

Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А., Лешкович. Становлення державності в Україні (1917—1922). — Коломия, 2000.

Томенко О., Яневсъкий Д. Перший уряд демократичної України. — К., 1992.

Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2 т. — К., 1996—1997. — Т. 1.

Хрестоматія з історії держави і права України:/ За ред. В.А. Гончаренка. – 3-є вид., перероб. – К.: Ін Юре, 2003. – 796 с.

Хрестоматія з історії держави та права України: Навч. посіб. / За ред. А. С. Чайковського. — К.: Юрінком Інтер, 2003. – 656 с.