Підстави до застосування запобіжних заходів складаються із двох елементів: 1) даних про негативну поведінку обвинуваченого, що загрожує балансу можливостей сторін; 2) даних, що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.

Застосування запобіжних заходів здійснюється за певними правилами, які мають щодо них загальний характер.

Відсторонення від посади як запобіжний захід може бути застосовано, якщо є підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний використовує або може використати свою посаду для перешкоджання встановленню істини в справі або для продовження злочинної діяльності.

Копія постанови або ухвали про відсторонення підсудного від посади надсилається для виконання за місцем роботи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Контроль за виконанням постанови (ухвали) про обрання запобіжного заходу у вигляді відсторонення від посади здійснює особа, яка здійснює дізнання, слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду – суд, або за його дорученням орган міліції.

Запобіжний захід у вигляді відсторонення від посади застосовується слідчим суддею за поданням особи, яка здійснює дізнання, слідчого, погодженим із прокурором або за поданням прокурора, а також суддею чи судом.

Скасування запобіжного заходу у вигляді відсторонення від посади здійснюється особою, у провадженні якої перебуває справа, прокурором, суддею чи судом.

Заміна запобіжного заходу у вигляді відсторонення від посади іншим здійснюється особою, яка здійснює дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом із додержанням вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Заміна запобіжного заходу у вигляді взяття під варту більш м’яким запобіжним заходом на стадії досудового розслідування може бути здійснена особою, яка здійснює дізнання, чи слідчим за згодою прокурора або самим прокурором.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Ахпанов А. Н. Меры процессуального принуждения: социальная ценность, теория и практика применения. — Караганда, 1989.

Бортновська З. Реалізація права на свободу і особисту недоторканність в українському кримінальному процесі // Право України. — 2003. — № 10.

Дубинский А. Я. Эффективность применения мер уголовно-процессуального принуждения органами предварительного расследования в системе МВД СССР. - К., 1985.

Зеленецкий В. С. Прокурорский надзор за законностью избрания мер пресечения в стадии предварительного расследования. — Харьков, 1986.

Зинатуллин 3. 3. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность. — Казань, 1981.

Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.

Кримінально-процесуальний кодекс України (проект), (р/н 3456-1) [http://www.rada.gov.ua/].

Кримінально-процесуальний кодекс України (проект), зареєстрований у ВРУ 18 листопада 2005 року (р/н 3456-д) [http://www.rada.gov.ua/].

Кримінально-процесуальний кодекс України. Затверджений Законом від 28.12.60 ( 1000-05 ) ВВР, 1961, N 2 ст. 152.

Михайлов В. А. Методологические основы мер пресечения. — М., 1998.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.

Петрухин И. Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. — М., 1989.

Реформування системи запобіжних заходів у кримінальному судочинстві. Останні зміни. Нові ідеї. Порівняльні матеріали: Збірник матеріалів. — К., 2000.

Тертишник В.М. Кримінально-процеусальне право України: навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.

Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процеусального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056 с.