підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими ра-дами (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування на-селення, а також на навантажувально-розвантажувальних робо-тах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників згідно з гра-фіком змінності, що затверджується власником або уповноваже-ним ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.
В історичному аспекті цікаво нагадати, що у Декреті 1917 р. "Про 8-годинний робочий день" поряд із встановленням загаль-ної тривалості робочого дня 8 годин і 6 годин в суботу, встанов-лювався один вихідний день на тиждень. При цьому не було вказано, що це має бути саме неділя. Рішення про це мала прий-мати місцева влада разом з профспілками. Два вихідних дні було встановлено постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 7 травня 1967р.
На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відрядже-ний. Замість днів відпочинку, не використаних за час відряджен-ня, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не на-даються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку нада- І ється інший день відпочинку (Інструкція про службові відря-дження в межах України та за кордон: Затверджено наказом Мі-ністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59 у редак- І ції наказу Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 p. I № 146 // Праця і зарплата. — 1999. — № 14).
Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняєть-ся. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускаєть-ся з дозволу профспілкового комітету в таких виняткових ви-падках:
1) для відвернення громадського або стихійного лиха, вироб-ничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормаль-на робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних навантажувально-розвантажу-вальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухо-мого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день про-вадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забо-роняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до З років (ст. 176 КЗпП).
Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні що-тижневого відпочинку не застосовується до працівників безперер-вно діючих підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри та ін.) На таких підприєм-ствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не збігаєть-ся із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.
Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені такі святкові дні, робота в які не проводиться:—
1 січня — Новий рік,—
7 січня — Різдво Христове;—
8 березня — Міжнародний жіночий день;—
1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; І—
9 травня — День Перемоги;—
28 червня — День Конституції України;—
24 серпня — День незалежності України.
Законом України "Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України" від 1 лютого 2000 p. № 1421-XIV з переліку святкових днів виключено 7 та 8 листопада — річни-цю Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят; такі дні > згідно зі ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкрес-люється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи ; релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі.—
7 січня — Різдво Христове;—
один день (неділя) — Пасха (Великдень);—
один день (неділя) — Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) кон-фесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святку-вання їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У зазначені вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхід-ністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП).
Згідно зі ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробо-чий день збігається з вихідним днем, вихідний день переносить-ся на наступний після святкового або неробочого.
Очевидно, перелік святкових днів має бути встановлений у Конституції України, а не лише у КЗпП, оскільки тим самим обмежується дія державних святкових днів.
Робота у святкові й неробочі дні компенсується згідно зі ст. 107 КЗпП України у подвійному розмірі:
1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денни-ми ставками, — у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;
3) працівникам,