ної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місяч-ну норму.

Оплата в зазначеному розмірі провадиться за години, фактич-но відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неро-бочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

10.2. Відпустки, їх види та порядок надання

Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в кален-дарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати.

Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебу-вають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпу-стки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визна-чений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу.

Із тексту Закону "Про відпустки" беззаперечно випливає, що право на відпустку або грошову компенсацію на заміну невико-ристаних днів відпустки мають працівники-сумісники (Стычин-ский B.C., Зуб И.В., Ротань В.Г. Научно-практический коммен-тарий к законодательству Украины о труде. — К.; Севастополь: Ин-т юрид. исследований, 2001. — С. 396).

Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки", та забороною

заміни відпустки компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього закону.

На жаль, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не надають її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпустка і надається, то всупереч ч. З ст. 2 Закону "Про відпу-стки" вона надається без збереження заробітної плати.

Вперше в національному законодавстві у ст. З Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнен-ня (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) на не-використану відпустку з наступним звільненням. Датою звіль-нення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно з ч. 2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випад-ку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встанов-леному порядку, продовжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.

У тлумаченні деяких статей Закону України "Про відпустки" М. Пузир обґрунтовано ставить питання про можливість відкли-кання працівником заяви про звільнення у час використання від-пустки в разі звільнення (Практика застосування Закону України "Про відпустки" // Праця і зарплата. — 1999. — № 7 (167). — Квітень. — С. 19). Думається, що якщо днем звільнення за такої ситуації є останній день відпустки, працівник має право відкли-кати заяву про звільнення до цього дня включно.

Види відпусток. Законом України "Про відпустки" передба-чено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки:—

основна відпустка (ст. 6);—

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7);—

додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8);—

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15);

3) творча відпустка (ст. 16);

4) соціальні відпустки:—

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17);—

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річ-ного віку (ст. 18);—

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим

договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для від-новлення працездатності тривалістю не менш як 24 календар-них дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додат-кової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19), не врахо-вуються. Це, так би мовити, мінімальна основна щорічна відпу-стка — державний соціальний стандарт, нижче якого відпуст-ка не може бути надана.

Водночас для досить значного числа категорій працівників пе-редбачено подовжену основну щорічну відпустку. При цьому як критерії виступають суб'єктний критерій, а також умови праці. Так, промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, ме-талургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнято-му на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корис-них копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрі-зах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надаєть-ся щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах,