пере-бування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, дружина якого пере-буває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календар-них днів; матері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", — трива-лістю до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 кален-дарного дня щорічно; інвалідам І та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, — три-валістю до 10 календарних днів; працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу — тривалістю до 7 або до 3 календарних днів (залежно від міри родинності, вказаної в ст. 25 Закону "Про відпустки") без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку; працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, — тривалістю 15 календарних днів (без ураху-вання часу проїзду до навчального закладу та назад) і в деяких інших випадках, вказаних в ст. 25 Закону "Про відпустки".
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Згідно із Законом України від 2 листопада 2000 р. було вилу-чено частину 2 статті 26 Закону "Про відпустки", яка передба-
чала надання відпусток працівникам без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням, у порядку, визначеному колективним договором, у разі простою підприємства. Водночас ч. З ст. 84 КЗпП, яка передбачає аналогічне право роботодавця, скасовано не було. Це дало можливість підприємствам продов-жувати примушувати працівників погоджуватися на такі відпу-стки, при цьому посилаючись на ст. 84 КЗпП. Державний депар-тамент нагляду за додержанням законодавства про працю з цього приводу видав 15 лютого 2001 року Роз'яснення № 10-171 (Все про бухгалтерський облік. — 2001. — № 17. — 23 лютого). Сто-совно правомірності надання відпусток без збереження заробіт-ної плати або з частковим її збереженням на підставі частини третьої статті 84 КЗпП Департамент роз'яснив таке. Пунктом З Постанови Верховної Ради України від 15 листопада 1996р. № 505 "Про порядок введення в дію Закону України "Про відпу-стки" передбачено, що до приведення законодавства у відповід-ність до Закону України "Про відпустки" застосовуються зако-ни та інші нормативно-правові акти в частині, що не суперечить цьому Закону. Тому після 18 листопада 2000р., тобто з часу набрання чинності Законом України від 2 листопада 2000 р. "Про внесення змін до Закону України "Про відпустки", враховуючи пріоритетність останніх змін, внесених до законодавства, надан-ня відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин на підставі частини третьої статті 84 КЗпП України чи колективного договору неможливе, оскільки це су-перечить Закону України "Про відпустки". Працівники, яким до набрання чинності Законом України від 2 листопада 2000 р. "Про внесення змін до Закону України "Про відпустки" (до 18 листо-пада 2000 р.) надано відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у зв'язку з простоєм у порядку, визначеному колективним договором, можуть перебувати в такій відпустці до терміну її закінчення.
Принагідне слід зауважити, що нині на розгляді Верховної Ради знаходиться проект Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо відпусток", яким запропоновано частину третю статті 84 вилучити.
У країнах Заходу тривалість щорічної оплачуваної відпустки становить від 1 до 8 тижнів. Збільшення тривалості відпустки в
багатьох країнах пов'язується з різноманітним порядком її за-стосування. Так, у Фінляндії 5-й тиждень відпустки може бути реалізований тільки в осінньо-зимовий період (між ЗО вересня та 2 травня); у Швеції 5-й тиждень відпустки за бажанням пра-цівника може накопичуватися протягом 5 років, тобто кожні б ро-ків працівник має відпустку тривалістю 10 тижнів. В Японії за законом відпустка надається тривалістю від 10 до 20 днів. У Кореї тривалість робочого тижня становить 54 години, багато підпри-ємств працюють шестиденний робочий тиждень у дві зміни по 12 годин і з 3 днями відпустки на рік. Працювати в неділю — для корейців цілком звичне явище (Беляцький С. Праця та рин-кові перетворення в Південній Кореї // Праця і зарплата. — 1998. — № 1. — С. 46—49).
У країнах Заходу відпустка використовується як засіб до мо-тивації. Так, американська компанія "Cisco Systems" відмовилася при прийнятті нових висококваліфікованих співробітників від випробувального строку і почала надавати їм відразу після за-рахування чотиритижневу оплачувану відпустку. Багато ком-паній перейшло до збільшення оплачуваної відпустки (Иност-ранец. — 2000. — № 40). На автомобільних компаніях французь-ких фірм "Пежо" та "Сітроен" кожен тиждень безперервної ро-боти (без прогулів та запізнень) дає робочому 15 балів, а служ-бовцю — 9 балів. П'ятсот балів дають право на один додатко-вий оплачуваний день відпустки.
Окрім того, характерною рисою в законодавстві західних країн є тендерна лінія, — надання відпустки