Відрядженому працівникові за наявності підтвердних документів відшкодовуються витрати на побутові послуги, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків норм добових витрат за всі дні проживання. Провадиться також відшкодування витрат на службові телефонні переговори в розмірах, погоджених з керівником.

При направленні працівника у службове відрядження за кордон йому мають бути компенсовані витрати на оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), на комісійні (в разі обміну валютних коштів), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування в місці відрядження, включаючи будь-які збори та податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат. Відшкодовуються також «чайові», якщо вони включаються до рахунка згідно із законами країни перебування. Відшкодування ж витрат на алкогольні напої, тютюнові вироби, видовищні заходи не дозволяється.

Керівник підприємства може встановлювати обмеження щодо сум та мети використання коштів, наданих на відрядження.

При відрядженні державних службовців та інших осіб, які відряджаються підприємствами, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, установлюються додаткові обмеження.

Відрядження працівника має бути належним чином оформлене. Направлення працівників підприємств усіх форм власності у відрядження в межах України здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

У межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання житлового приміщення і добові, відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс. Протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження працівник зобов'язаний подати авансовий звіт про витрачену у зв'язку з відрядженням суму. Разом з авансовим звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і документи в оригіналі про наймання житлового приміщення та проїзд (транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо). Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Відрядження за кордон також здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затвердження завдання, в якому визначаються мета виїзду, термін, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат.

У випадках, коли працівник отримав аванс на відрядження за кордон і не виїхав, то він повинен протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти в тих грошових одиницях, в яких було видано аванс. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний протягом трьох робочих днів подати авансовий звіт про витрачені у відрядженні кошти.

Необхідно мати на увазі, що працівника, який не відзвітував про витрачені кошти у попередньому відрядженні, не дозволяється направляти у відрядження та видавати йому аванс.

Витрати на відрядження особи, яка перебуває в трудових відносинах з платником податку, включаються до складу валових витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, а саме: запрошень сторони, яка приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладеного договору (контракту) та інших документів, які врегульовують або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що стосується основної діяльності підприємства, яке відряджає працівника [16].

1.4. Гарантії для працівників, що направляються на підвищення кваліфікації

Стаття 122 КЗпП України передбачає, що при направленні працівників на підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством.

Конституційне право громадян на вільний розвиток своєї особистості, на освіту знаходить у трудовому праві конкретизацію, зокрема, у встановленні працівникам умов для підвищення їх кваліфікації з відривом від виробництва, що передбачає розвиток та отримання нових знань та навиків за своєю професією. Це по суті є одна із форм навчання поряд з такими, як підготовка (здобуття освіти за певною професією), перепідготовка (здобуття освіти за іншою професією або новою спеціальністю, що включає і навчання новим професіям). Однією з форм підвищення кваліфікації працівників вважається проходження стажування.

Передбачені статтею 122 КЗпП гарантії встановлюються працівникам, які здійснюють підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за наявності відповідно оформленого направлення.

Працівники, які поєднують роботу з навчанням, користуються правами, встановленими відповідним законодавством (глава XIV КЗпП України).

Протягом терміну проходження підвищення кваліфікації за працівниками зберігається місце роботи (посада). Це означає, що після закінчення такого навчання цим працівникам надається попередня робота (посада). За їх згодою може також бути надана інша робота — рівноцінна або вища, з урахуванням кваліфікації. На період відсутності направленого на підвищення кваліфікації працівника власник або уповноважений ним орган може приймати на роботу іншого працівника шляхом укладення строкового трудового договору.

Постановою Кабінету Міністрів України № 695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються на підвищення кваліфікації, підготовку, перепідготовку, навчання інших професій з відривом від виробництва» від 28 червня 1997 р. для цих працівників встановлено ряд виплат у вигляді мінімальних державних гарантій, що можуть бути підвищені за рахунок коштів підприємств, установ, організацій. Серед них передбачено збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання. Поряд з цим середня заробітна плата вчителів та інших працівників освіти, які направляються на курси і до інститутів удосконалення вчителів, зберігається за кожним місцем роботи.

За місцем основної роботи працівника