Якщо ж людина застосовує такі засоби, способи захисту, які не відповідають небезпеці за своєю силою, інтенсивністю, то в таких випадках повинно йтися про перевищення меж допустимого.

За правилами уявної оборони з урахуванням специфіки правової регламентації можуть бути розглянуті помилки при уявному затриманні злочинця і уявній крайній необхідності.

Другим видом помилки особи в змісті протиправності є така помилка, коли особа вважає, що скоюється протиправне, злочинне діяння, тоді як воно є правомірним, або не є кримінально-протиправним. В теорії вітчизняного кримінального права дії на основі таких помилок отримали назву «уявних злочинів». В даному випадку протиправність діяння існує лише в уяві особи, яка його вчинила. Оскільки такі дії не порушують відносин, що охороняються кримінальним правом, вони не є кримінально-протиправними, а значить не є злочинними і не можуть спричинити кримінальну відповідальність, хоча інші види відповідальності можуть мати місце. Наприклад, особа, що отримала на зберігання пальто, привласнює його і вважає, що скоює злочин. Проте в КК України немає норми, яка встановлює кримінальну відповідальність за привласнення приватного майна громадян. Винний може відповідати за вчинене в цивільно-правовому порядку. До нього можуть застосовуватися заходи громадського впливу. Уявний злочин має лише кримінологічне, але не кримінально-правове значення.

Різновидом даної помилки є також помилка у криміналізації діяння, яка допускається з боку законодавця, а також правозастосовча помилка, яка допускається з боку органів, які здійснюють практичне застосування норм кримінального права. У юридичній літературі виділяють наступні види помилки у криміналізації діяння: 1) необґрунтована криміналізація; 2) надмірна криміналізація; 3) неповна криміналізація; 4) неправильна криміналізація [n10, c. 94-97].

Щодо правозастосовчої помилки, то її різновидами є: 1) за психологічним механізмом формування помилки – умисні та неумисні; 2) залежно від наслідків для правозастосовця – ті, що тягнуть за собою юридичні та неюридичні (моральні) санкції; 3) за цільовим призначенням правозастосовчої діяльності – при здійсненні оперативно-виконачого та юридичного правозастосування; 4) за формою равозастосовчого рішення – викладені уписьмових або усних рішеннях; 5) в залежності від виявлення помилки – латентна та виявлена; 6) за суб’єктами правозастосовчої діяльності – помилки слідчих, органів дізнання, прокурорів, суддів, експертів; 7) за ступенем поширеності помилки – типові та нетипові [n18, c. 110-112].

3.2. Помилка щодо кваліфікації злочину

Третім видом помилки в змісті протиправності є помилка, при якій особа вважає, що нею порушується одна кримінально-правова норма, тоді як порушується інша. Суть даної помилки полягає в тому, що особа, що скоює діяння, усвідомлює його суспільну небезпеку чи протиправність, але помиляється щодо того, яку кримінально-правову норму за своїм змістом вона порушує, якою кримінально-правовою нормою охоплюється насправді скоюване діяння. Дана помилка не усуває винного відношення до скоєного, вона змінює лише зміст вини. При такій помилці існує невідповідність тим, що повинно бути порушено, і тим, що насправді порушується. Ця невідповідність відображається в кваліфікації дій винного.

Помилка такого виду може бути двоякою. З одного боку, може бути така помилка, коли особа помиляється в кримінально-правовій нормі, що передбачає більщу міру відповідальності, ніж та норма, яка у свідомлюється винним. З другого боку, може бути і така помилка, коли порушувана кримінально-правова норма передбачає меншу міру відповідальності, ніж та, яка усвідомлюється особою, яка її порушила.

Якщо фактично порушувана кримінально-правова норма передбачає більшу міру відповідальності, ніж та, яку мала умисел порушити особа, то їй ставиться у вину норма, яка охоплювалася його свідомістю. При цьому скоєне кваліфікується як закінчений злочин, передбачений тією кримінально-правовою нормою, яка була усвідомлена особою, яка помилялася, хоча й порушена більш сувора норма. Якщо ж фактично порушувана кримінально-правова норма передбачає меншу відповідальність, ніж та норма, яка була усвідомлена особою, діяння кваліфікується виходячи з умислу особи. Але оскільки злочинний результат в межах норми, що передбачає відповідальність, не наступив і кримінально-правова норма, що має більш сувору міру відповідальності, яку і мала умисел порушити особа, не порушена, скоєне повинне кваліфікуватися з посиланням на статтю, що передбачає замах на злочин. Іншими словами, при кваліфікації дій з подібною помилкою перевага віддається не фактичному результату, а умислу особи.

Помилка в протиправності може виражатися і в помилці особи щодо числа порушуваних норм права. Тут можна говорити про два різновиди такої помилки. По-перше, помилка, при якій особа вважає, що вона порушує декілька кримінально-правових норм, тоді як насправді порушується одна. По суті, це така ситуація, коли передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння поєднано з уявним злочином.

Дана помилка не виключає кримінальної відповідальності за реальне суспільно небезпечне діяння. Особа не притягується до кримінальної відповідальності лише за уявний злочин. З цього зовсім не витікає, що, уявний злочин, що входить в «уявну ідеальну сукупність», існуючу в уяві особи, не має практичного значення.

Другим різновидом помилки відносно числа порушуваних правових норм є помилка, при якій особа вважає, що вона порушує одну норму права, тоді як порушується дві і більше норми. Вияв даної помилки, її вплив на форму вини, кваліфікацію злочину і, отже, межі кримінальної відповідальності може бути двояким.

По-перше, якщо особа усвідомлює зміст суспільної небезпеки, її характер, обсяг і розмір наслідків в тих властивостях і межах, які повинні наступити від скоюваного діяння, але в той же час помилково вважає, що всі ці характеристики діяння підпадають під одну кримінально-правову норму, насправді вони охоплюються декількома нормами, то