скоєне кваліфікується по сукупності. Суспільна небезпека при даній помилці усвідомлюється в повному обсягі, тому помилка такого роду не міняє форму вини і її зміст. Те, що на відміну від припущення особи скоєне насправді охоплюється двома і більше нормами, не означає об'єктивного ставлення, оскільки фактичні і соціальні характеристики діяння відображалися правильно. При кваліфікації дій винного перевага буде віддана не уявленню особи щодо числа норм права, якими потрібно охопити скоюване, а тому, як усвідомлювалася матеріальна ознака злочину і яке було вольове відношення до нього.
По-друге, може бути така ситуація, коли особа, скоюючи злочин і усвідомлюючи лише в певній частині якість, соціальну значущість діяння і наслідків, дає їм в цій частині правильну юридичну оцінку, але помиляється щодо правової значущості тих наслідків, які, знаходячись за рамками передбачення особи, наступили насправді. По суті справи, тут подвійна помилка, помилка в передбаченні і обумовлена нею помилка в числі порушуваних норм. Помилка в передбаченні визначена тим, що характер наслідків не відповідає характеру умисно вчиюваних дій. Оскільки особа не передбачає в якійсь частині результату, постільки в цій частині вона не може дати і правильну (а значить завжди дає помилкову) остаточну юридичну оцінку своїм діям і наслідкам від них.
Така помилка змінює зміст вини і її форму, а деколи в частиі помилки звільняє від кримінальної відповідальності. Якщо особа, скоюючи діяння, за обставинами справи могла і повинна була передбачати наслідки, що наступили, то тут разом з умисним злочином по відношенню до цих наслідків буде необережний злочин, вчинений по недбалості. Особливо часто дана помилка виявляється при здійсненні злочинів проти особи, проти громадського порядку. Особа може помилятися і щодо виду заборони. Заборона може бути моральною, правовою (або загальноправовою), тобто заборона, передбачена цивільним, сімейним і т. д. правом, і. кримінально-правовим. Щодо виду заборони можна виділити: а) помилку на рівні оцінки взаємозв'язку кримінально-правових вимог і розпоряджень з вимогами норм моралі; б) помилку на рівні оцінки кримінально-правових норм. Найбільш часто в судово-слідчій практиці зустрічається помилка на рівні взаємозв'язку кримінально-правових вимог з приписами норм інших галузей права, регулюючих різні суспільні відносини, і моралі. Суть даної помилки полягає в тому, що особою правильно усвідомлюються вимоги моралі, приписи окремих галузей права - сімейного, цивільного, які пред'являються до здійснюваної діяльності. При цьому, на думку особи, як за діяння, так і за наслідки від нього може наступити лише моральна, цивільно-правова, адміністративна, але не кримінально-правова відповідальність. Особа може і не замислюватися про кримінально-правову дію. Останнє характерне для злочинної недбалості.
При такій помилці, отже, особа помиляється відносно того, що скоюване діяння має для неї кримінально-правове значення. Дана помилка може змінювати як зміст вини, так і її форму, або взагалі усувати винне відношення особи до скоюваного діяння. Широта діапазону впливу подібної помилки на межі кримінальної відповідальності залежить від ряду моментів, перш за все, від механізму вияву помилки.
По-перше, помилка подібного роду може бути обумовлена тим, що «в свідомості людини уявлення про право можуть конкурувати з правовими знаннями і тоді не виключено, що переможуть саме невірні правові уявлення». Людина при такій помилці діє за правилом - не всі винні виявляються, а якщо й виявляються, то не несуть кримінальну відповідальність, отже, і я можу не понести кримінальну відповідальність. Помилка такого роду не усуває умисну форму вини. Особі ставиться у вину фактично скоєне. Якщо помилка обумовлена незнанням того, що може наступити кримінальна відповідальність, а за наявності обізнаності про кримінально-правову заборону особа відмовилася б від виконання соціально-безпечних дій, то слід говорити про злочинну недбалість [n22, c. 110].
В більшості випадків особи, що притягаються до кримінальної відповідальності, правильно розуміють фактичну сторону діяння і наслідків. Це вони підтверджують як на досудовому слідстві, так і в суді. Правоохоронні ж органи, мабуть, розцінюють це як визнання особами своєї вини. Тим часом, для встановлення вини потрібно з'ясувати не тільки усвідомлення фактичної сторони діяння, але і те, чи усвідомлювала особа суспільну небезпеку і протиправність своїх дій? При відсутності в особи психічного відношення до соціальних і правових вимог скоюваного діяння не можна говорити і про її винність.
Помилка особи в оцінці кримінально-правових норм. Дана помилка щодо виду заборони може бути як відносно «звичайної», «простої» уголовнооправової норми, що передбачає відповідальність за діяння, так і відносно кримінально-правової норми, що містить ознаку «завідомості». Помилка може бути як щодо наявності, так і відсутність кримінально-правової норми. Помилка щодо наявності порушення кримінально-правової норми при фактичній відсутності її є по суті уявним злочином. Кримінальна відповідальність при такій помилці не наступає.
Якщо особа помиляється відносно відсутності «звичайної» кримінально-правової норми, то помилка, як правило, змінює зміст або форму вини залежно від того, як виявилася помилка, чим вона була обумовлена. Якщо помилка грунтувалася на припущенні, то форма вини не змінюється, якщо ж в її основі лежить незнання якогось факту, то можна при певних умовах говорити про необережне спричинення результату. Якщо ж особа помиляється відносно відсутності кримінально-правової норми, що містить ознаку «завідомості», то така помилка, незалежно від того, чи була помилка результатом припущення або незнання, усуває винність і кримінальну відповідальність.
У зв’язку з цим вважаємо за доцільне погодитись з Оробцем К.М. в тому, що КК України необхідно доповнити ст. 25-1 „Помилка та її види” наступного змісту:
1. Помилкою є психічний стан особи, який полягає у