Помилка особи в кваліфікуючих обставинах, у тому числі і в способі здійснення злочину, може бути двох видів. По-перше, це помилка особи щодо відсутності кваліфікуючої обставини. Особа вважає, що вона скоює злочин без кваліфікуючих обставин, і фактично наявні ознаки не охоплюються свідомістю винного. Звідси до цих кваліфікуючих ознак в особи немає психічного відношення, її інтелект не формує в цій частині зміст вини. Тому при такій помилці дії винного потрібно кваліфікувати як закінчений злочин без кваліфікуючих ознак.

Другим видом помилки в кваліфікуючих обставинах є помилка особи щодо їх наявності. Особа вважає, що вона скоює злочин з кваліфікуючими ознаками, а насправді вони відсутні та існує лише в уяві особи. І оскільки не самі кваліфікуючі ознаки, а лише психічні їх образи входять в зміст вини, то для цього змісту, у принципі, байдуже, чи є ці образи результатом дійсного або помилкового відображення об'єктивної реальності.

Діяння, в основі якого лежить така помилка, в кримінально-правовій літературі кваліфікується неоднозначно. Деякі вчені пропонують кваліфікувати його по сукупності, тобто як закінчений злочин без кваліфікуючих обставин і як замах на злочин з кваліфікуючими обставинами. Представляється, що кваліфікувати по сукупності не можна, оскільки це не відповідало б суб'єктивному уявленню особи. Кваліфікація ж повинна відобразити умисел людини в рамках змісту її вини. Кваліфікація подібного діяння по сукупності ставила б, образно кажучи, дві вини, а зрештою, за одне психічне відношення покладалася б подвійна відповідальність. Крім того, кваліфікація по сукупності відображала б одне з двох: або те, що вчинено два суспільно небезпечних діяння, або те, що вчинено одне діяння, але робить замах на два об'єкти. Насправді ж при помилці подібного роду в діянні не виявляється ні те, ні інше[n7, c. 137].

2.5. Помилка щодо особи потерпілого

Наступним різновидом помилки особи щодо характеру, ступеня суспільної небезпеки скоюваного діяння і наслідків, що наступили, є помилка в особі потерпілого.

В юридичній літературі наголошується, що помилка в потерпілому включає помилки в родовому і безпосередньому об’єкті. Мабуть, обгрунтовано виділення таких видів помилки в потерпілому, оскільки особа може бути не тільки суб'єктом суспільних відносин, але і сама може породжувати різні відношення з приводу своєї тілесної суті, соціальної ролі, фізіологічних особливостей.

Чи можна зводити помилку в потерпілому лише до помилки особи в об'єкті посягання? Вважаємо, що ні. Правове значення особи, відносно якої скоюється суспільно небезпечне діяння, може бути різним. В кримінальному праві особа потерпілого виступає як: а) конструктивна ознака, б) конструктивно-відмежувальна ознака, в) кваліфікуюча ознака, г) обтяжуюча обставина. З цього витікає і те, що помилка особи в потерпілому виходить за рамки помилки в об'єкті посягання і, отже, вимагає самостійного розгляду. Коли особа помиляється в потерпілому, властивості і якості якого законодавцем віднесені до конструктивних ознак складу, за наявності яких діяння розглядається як злочин, така помилка звільняє її від кримінальної відповідальності. Так, якщо особа, скоюючи злочин разом з неповнолітнім, не знала про його неповнолітність, вона не може притягати до кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Може йтися про моральну, дисциплінарну або адміністративну відповідальність.

Різновидом помилки в потерпілому є помилка винного щодо таких властивостей і якостей потерпілого, які законодавцем встановлені в основу відмежування одного складу від іншого. Дана помилка не усуває кримінальної відповідальності, але змінює кримінально-правову оцінку діяння. Вона може бути двох видів: помилка особи щодо наявності і відсутності конструктивно-відмежувальної ознаки.

По своїй суті це є помилка в родовому об'єкті. В судово-слідчій практиці подібна помилка в потерпілому зустрічається досить часто. Особливістю даної помилки є та, що винний, розуміючи злочинний характер скоюваних дій, усвідомлюючи, що вони ущемляють інтереси потерпілого, помиляється щодо соціальної ролі потерпілого. Кваліфікація злочинів при помилці даного виду, як правило, не викликає розбіжностей. Дії винного кваліфікуються, виходячи із спрямованості його умислу і результату, що наступив. Якщо, наприклад, винний вважає, що його дії направлені проти працівника міліції або що він робить замах на державного діяча, а фактично постраждав той, хто не є ні тим, ні іншим, дії особи потрібно кваліфікувати як замах на працівника міліції або замах на державного діяча (терористичний акт).

В подібних випадках надзвичайно важливим є не тільки те, що постраждала особа як соціальне благо, а те, що повинна була постраждати особа, яка є носієм і невід'ємним учасником специфічних, особливо соціально значущих суспільних відносин (управління в області охорони суспільного порядку, відправлення державно-правових функцій).

Винний може помилятися і в таких властивостях, якостях потерпілого, які встановлені законодавцем в основу виділення кваліфікуючих видів того або іншого злочину. Це може бути вік потерпілого, виконання ним якихось функцій, особливості фізіологічного стану потерпілого у момент здійснення злочину [n22, c. 79].

Помилка відносно наявності кваліфікуючих властивостей потерпілого, не змінюючи характеру діяння, визначає ступінь його суспільної небезпеки. Не дивлячись на те, що в об'єктивній реальності кваліфікуючих властивостей не було, ми, тим не менше, відображаємо соціально-психологічний вміст вини особи в юридичній кваліфікації і відзначаємо, що подібна помилка розкриває ступінь суспільної небезпеки діяння і особи, що його вчинила.

При згвалтуванні особа може помилятися і щодо відсутності кваліфікуючих якостей потерпілого. Оскільки ці властивості, що є насправді, не усвідомлювалися винним, знаходилися за межами сфери його психологічного відображення, не