Певну складність при кваліфікації скоєного представляють випадки умисного вбивства, пов'язані з помилкою в кваліфікуючих властивостях потерпілого. Думки вчених з цього питання зводяться в основному до трьох точок зору. Одні вважають, що якщо при здійсненні умисного вбивства особа помилково вважає, що є якісь кваліфікуючі обставини, то скоєне потрібно кваліфікувати як замах на вбивство з кваліфікуючими ознаками. Інші вважають, що в таких випадках вбивство слід кваліфікувати як закінчений злочин з кваліфікуючими обставинами. На думку третіх, дії винного при подібній помилці потрібно кваліфікувати по сукупності, як закінчене вбивство без кваліфікуючих ознак і замах на вбивство з кваліфікуючими ознаками.

На нашу думку, кваліфікувати по сукупності не можна. Тут слід погодитися з доводами С. В. Бородіна, який вказує, що замах на вбивство при обтяжуючих обставинах в будь-якій стадії його розвитку є замахом на кваліфіковане вбивство. І воно, отже, ні в якій стадії не може кваліфікуватись по ст. 115 КК. Крім того, подібна кваліфікація дає підставу для твердження про те, що винний вчинив два злочини, хоча насправді злочин один [n20, c. 178].

В той же час не можна повністю погодитися з першими двома точками зору. Представляється, що при помилці в одних кваліфікуючих ознаках потерпілого діяння правильно кваліфікувати як замах на вбивство з кваліфікуючими ознаками, а при помилці відносно інших - як закінчений злочин з кваліфікуючими обставинами. Така неоднозначна юридична оцінка скоєного визначається особливістю самих кваліфікуючих обставин, що відносяться до потерпілого, а також специфікою їхнього уявлення в свідомості винного.

Так, при посяганні на життя особи, що виконує свій службовий або громадський обов'язок, винний помилково може вбити іншу людину. Як кваліфікувати подібні дії? Вважаємо, що скоєне потрібно кваліфікувати як закінчений злочин з кваліфікуючою ознакою. Річ у тому, що власне в кваліфікуючій ознаці «виконання службового або громадського обов'язку» помилки немає, бо ця ознака властива всім членам суспільства. Помилка відбулася тільки в конкретному носії цієї властивості, а вони для кримінального права рівнозначні. Тому має рацію В. Ткаченко, стверджуючи, що помилка «в особі потерпілого, що має такі ж якості, що і той, проти якого направлено посягання, не впливає на кваліфікацію злочину» [n2, c. 32].

Інша справа, коли особа помиляється в таких властивостях потерпілого, які властиві тільки даному потерпілому. Так, якщо винний помилково вважає, що вбиває жінку, що знаходиться в стані вагітності, його дії потрібно кваліфікувати як замах на вбивство жінки, яка авідомо для винного знаходитися в стані вагітності. Тут не можна кваліфікувати діяння як закінчений злочин на тій підставі, що потерпілому заподіяна смерть. Винний помилився не в особі, як носії якихось загальносоціальних якостей, а в особливостях тих ознак, які властиві тільки даній особі, в даний момент - її фізіологічного стану. І оскільки на ці кваліфікуючі властивості потерпілого фактичної дії не було, то і кваліфікувати діяння як закінчений злочин не можна. Норма про незакінчену злочинну діяльність найбільш правильно відображає суть справи.

Помилка в потерпілому при умисному вбивстві іноді буває пов'язана з так званим відхиленням у дії. Одні вчені вважають, що відхилення у дії є специфічний вид фактичної помилки, коли її існування пов'язане не з помилкою в особі, яку винний хотів позбавити життя, а з наявністю якихось інших причин, які не залежать від виннного. Інші вважають, що відхилення у дії не є помилкою особи.

На нашу думку, помилки в потерпілому тут немає, оскільки винний абсолютно точно знав свою жертву, візуально тримав її під своїм контролем. Проте він недооцінив можливої поведінки потерпілого, наявні чинники, наприклад, оточення, обстановку, в якій скоювалося це діяння і т. д. Іншими словами, мала місце недооцінка обстановки здійснення злочину. В подібних випадках ніякого відхилення в діях винного немає. Відхиляється лише об'єкт злочинної дії (потерпілий). Тому, як нам представляється, правильно було б говорити не про відхилення у дії винного, а про відхилення об'єкта дії (потерпілого).

За наслідки, що наступили у зв'язку з відхиленням об'єкту дії, особа підлягає кримінальній відповідальності тільки в тому випадку, якщо вона за обставинами справи повинна і могла передбачати можливість настання цих наслідків.

2.6. Помилка щодо наслідків злочинного діяння

Діяння - складне явище соціальної дійсності. Як кримінально правове поняття, що лежить в основі злочину, залежно від того, як закон конструює той або інший склад, воно може розумітися (трактуватися) або як дія, або як дія і результат від неї Результат завжди слідує за дією, конкретизуючи і доповнюючи характеристику самих дій. Наслідки відокремлені від дії в часі. Ми не ставимо перед собою цілі як можна повніше розкрити характеристику наслідків, проаналізувати їхні види, зв'язки і опосредования з діяльністю. Відзначимо лише, що особливість наслідків, як категорії, визначає і особливість їхнього відображення в психіці особи. Різне психічне відношення винного до дії і її наслідків, згідно закону, утворює ту або іншу форму вини. Проте для визначення наявності вини юристів цікавить психічне відношення особи до наслідків і до їх настання, точніше, до виконання або в процесі виконання дій, які викликали наслідки. Ці наслідки до того, як вони наступлять насправді, відображаються в психіці, завдяки уяві особи. По суті справи, ми стикаємося