можна. Як було відзначено, така помилка представляє собою неправильну оцінку лише шляхів і каналів розвитку від дії до результату. Результат, підсумок злочинної діяльності, його фактична і соціальна характеристики вірно відображаються в психіці винного. При злочинній недбалості особа усвідомлює, що з позицій інтересів суспільства скоювані нею дії небажані, а деколи носять кримінально-правовий характер. В той же час особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечного результату, бо наслідки, що наступили, не відповідають характеру скоюваних дій. Вони є як би побічним продуктом його усвідомленої і соціально значущої діяльності, направленої на досягнення інших наслідків, іншого результату.
Помилка в наслідках в цілому, коли несподівано виниклий результат і шляхи його виникнення не передбачалися особою і, отже, можна говорити про необережність, а також помилка особи лише в розвитку причинного зв'язку не вичерпують різноманіття помилок особи в якісних характеристиках наслідків.
Може бути і така ситуація, коли в психіці особи правильно відображається один з елементів результату, а саме - розвиток причинного зв'язку, але неправильно дається характеристика (оцінка) найконкретнішому результату. І хоча результат в наявності, соціально-економічна природа його може бути уявлена особою неправильно. В цій частині помилка в якісних характеристиках наслідків може співпадати і розглядатися як помилка в об'єкті.
3. ЮРИДИЧНА ПОМИЛКА
Незважаючи на достатню поширеність поділу помилок на юридичні та фактичні, у юридичній літратурі відсутня єдність поглядів щодо того, що необхідно розуміти під юридичною помилкою.
На думку Оробця К.М., юридичну помилку необхідно визначити як неадекватне ставлення особи до реальної кримінально-правової характеристики вчинюваного діяння. Юридичні помилки поділяються на помилки у злочинності чи не злочинності діяння, у кваліфікації злочину та у виді і розмірі відповідальності [n16, c. 50-51].
3.1. Помилка щодо протиправності вчинюваних дій
В вітчизняному кримінальному праві немає інституту аналогії. Суспільно небезпечне діяння тільки тоді може вважатись злочином, коли за нього передбачена відповідальність нормами кримінального права. Протиправність - об'єктивна, основна і обов'язкова ознака злочину. Це підкреслює і законодавець при визначенні злочину [n1].
При здійсненні злочину порушується одне або декілька правовідносин, в результаті якого виникають нові кримінально-правові відносини, відносини, що виникають зрештою з порушення диспозиції кримінально-правової норми, яка була регулятором суспільних відносин. Іншими словами, протиправність при обгрунтовуванні злочинності діяння «є не менше важливою характеристикою: вона вказує на порушення кримінально-правової оболонки».
Специфіка ознаки протиправності визначає і специфіку її відображення в психіці особи, яка скоює злочин. Особливість, зокрема, полягає в тому, що норма кримінального права, що визначає кримінальну протиправність скоюваного діяння, має свою структуру, складається з ряду елементів - гіпотези, диспозиції і санкції. В психіці винного може бути неправильно відображена або кримінально-правова норма в цілому, або її частина.
Кримінально-правове значення цих помилок різне. Коли особа помиляється щодо розміру або виду кримінально-правової санкції, така помилка не змінює -змісту вини, її форму і не впливає на межі кримінальної відповідальності. Інша справа, якщо особа помиляється в приписах диспозиції кримінально-правової норми. Наприклад, винний, викрадаючи майно, помилково вважає, що робить це таємно, тоді як його дії усвідомлюються присутніми громадянами. Тут помилка лише відносно однієї ознаки - «таємного» вилучення майна. Це конструктивна ознака диспозиції кримінально-правової норми, тому помилка в цій ознаці, не змінюючи форму вини, визначає її зміст. Отже, хоча в дійсності порушувалася диспозиція іншої кримінально-правової норми, кваліфікувати дії винного необхідно, виходячи з умислу особи, тобто того, які ознаки диспозиції охоплювалися його свідомістю. Особа може помилятися і щодо кримінально-правової норми в цілому. Законодавець деколи враховує цей вид помилки при вирішенні кримінально-правових питань [n5, c. 112].
Різновидом помилки в протиправності є помилка особи щодо змісту протиправності. По даній класифікаційній підставі можна виділити: по-перше, помилку щодо правомірності діяння при фактичній протиправності його, по-друге, помилку, коли особа вважає, що скоюється протиправне діяння, тоді як воно не є кримінально-протиправним, а може бути і правомірним, по-третє, помилку, коли помилково порушується інша кримінально-правова норма, ніж та, яка охоплювалася умислом особи.
Помилка щодо правомірності діяння як перший вид помилки в змісті протиправності може бути виявлена, принаймні, в трьох варіантах. По-перше, це така помилка, коли помилка відбувається при наявності об'єктивно існуючих фактів або явищ, на основі їх неправильної оцінки і інтерпретації. Така помилка по суті виключає зіставлення особового сенсу тим вимогам, які пред'являються суспільством і державою, мораллю і правом, до вчинюваної діяльності і до самої особи. У даному випадку виключається психічне відношення до скоюваного у вигляді свідомості суспільної небезпеки і протиправності. Оскільки при такій помилці немає винного відношення до скоюваного діяння, то відпадає питання і про кримінальну відповідальність за нього.
По-друге, це така помилка в правомірності вчинюваних дій, яка обумовлена якимось наказом або розпорядженням іншої особи або органу. І якщо виконуючий наказ або розпорядження не усвідомлює їхню суспільну небезпеку і протиправність, не можна ставити питання і про кримінальну відповідальність його. Неусвідомлення суспільної небезпеки і протиправності наказу або розпорядження, і, зрештою, дій у виконання цього наказу або розпорядження обумовлено найчастіше тим, що особа, що виконує наказ, раніше неодноразово виконувало подібні розпорядження, які були цілком законними.
Третім різновидом помилки особи щодо правомірності скоюваного діяння є так звана уявна оборона. Суть уявної оборони полягає в тому, що особа помилково вважає, що вона усуває суспільно небезпечне посягання і через це заподіює шкоду іншій особі, хоча реального посягання не було [n12, c. 346].
Якщо особа помиляється щодо наявності посягання, то вона звільняється від кримінальної відповідальності лише