Судова реформа в Україні
ПЛАН
ВСТУП……………………………………………………………………………….с. 3
1. ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ РИСИ СУДОВОЇ РЕФОРМИ ТА КОНТРРЕФОРМИ В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ...с. 4
2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА………………………………………………………………….с. 12
3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА………………………………………………………………….с. 26
ВИСНОВОК………………………………………………………………………..с. 33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….с. 35
ВСТУП
Широко визнано, що скасування кріпосного права в 1861 р. і подальші реформи ознаменували в Росії перший крок на шляху перетворення феодальної монархії у буржуазну.
Реформами 60—70-х XIX ст. років у державний устрій Російської імперії було запроваджено окремі елементи буржуазної державності: створено виборні представницькі установи місцевого адміністративно-господарського управління (земські та міські органи самоврядування), гнучкішими стали форми фінансового контролю і цензури, І накріплено принцип всестановості в комплектуванні армії і діяльності установ народної освіти тощо. Ці реформи є буржуазними і тому, що вони враховували інтереси буржуазії і приватної власності, створювали сприятливі умови для розвитку торгівлі, промисло-иості та кредиту. Нові риси спостерігаються і в діяльності успадкованих від кріпосницької епохи установ: у міністерствах було проведено децентралізацію, яка супроводжувалася деяким розширенням повноважень місцевих органів; урядовий апарат дедалі більше рахувався з думками дворянської та буржуазної громадськості, що висловлювалися через періодичну пресу.
Складовою частиною реформи 1964 року в Російській імперії була судова реформа, адже судову систему в Україні на початку XIX ст. також пронизував бюрократизм, у судах існували тяганина і хабарництво.
Судова система у Лівобережній Україні за місцевими особливостями була подібна до системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією вважався генеральний суд, що мав таке ж значення, як палати кримінального та цивільного суду в Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській, Таврійській губерніях і головний суд у губерніях Правобережної України. Особливістю генерального суду було те, що старшому з генеральних суддів доручалось у випадку відсутності губернатора і віце-губернатора тимчасове управління губернією. Діяльність усіх судів у губерніях була підконтрольною губернаторам. Кримінальні справи в обов'язковому порядку подавалися губернаторам для ознайомлення. У випадку розбіжності між думкою губернатора і вироком суду справа передавалася до Сенату. Останній, як правило, підтримував думку губернатора, позбавляючи сили вирок кримінальної палати, головного або генерального суду. Деякі особливості у губерніях України впродовж 30-х років XIX ст. були ліквідовані. Судова система в Україні доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи на підставі звичаєвого права. У судах була запроваджена російська мова.
Судова система першої половини ХІХ ст. мала цілий ряд серйозних суперечностей. По-перше, суд повністю залежав від адміністрації, яка втручалася у вирішення судових справ, а по-друге - носив виключно становий характер (для кожного стану створювалися свої судові органи) і був заснований на принципах феодального права. Не існувало гласності та змагальності судового процесу. В судах панувала тяганина, хабарництво, свавілля. Тогочасна судова система потребувала значного удосконалення. Саме судова реформа 1964 р. та контрреформа були покликані усунути вказані недоліки.
Враховуючи зазначене, основною метою даної роботи буде визнання місця та ролі судової реформи та контрреформи у вдосконаленні функціонування судової системи України у складі Російської імперії.
Основними завданнями роботи є:
з’ясування підстав та правових основ судової реформи та контрреформи в Російській імперії у 60-х, 70-х роках ХІХ століття;
охарактеризувати поняття та основні риси судової реформи;
проаналізувати основні напрямки удосконалення структури окремих правоохоронних органів;
визначити зміни у порядку провадження цивільного та кримінального судочинства.
1. ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ РИСИ СУДОВОЇ РЕФОРМИ ТА КОНТРРЕФОРМИ В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ
Однією з найпослідовніших буржуазних реформ 60 - 70-х років була судова реформа 1864 р. Колишній становий, повністю залежний від адміністрації, пройнятий духом формалізму суд замінювався судом, який ґрунтувався на буржуазно-демократичних принципах: безстановості, незалежності, змагальності, гласності тощо. Дореформене судочинство в Російській імперії пронизували так звані інквізиційні засади: таємне, письмове провадження, формальна оцінка доказів, нерівність сторін, що випливала зі станового походження. Існувала громіздка судова система з численними інстанціями. В її діяльності часто царювала кричуща сваволя.
Підготовка і проведення судової реформи в Російській імперії затяглася на кілька років. Тільки Державна рада розглядала проект статуту цивільного судочинства майже два роки [11, c. 24]. Відсутність необхідних юридичних традицій у дореформеному судочинстві і нагальна потреба реформи суду в умовах скасування кріпосного права примушували самодержавство шукати модель, яка б довела слушність на практиці. Такою виявилася система правосуддя, що існувала в буржуазних державах і дістала всебічне обґрунтування в правовій теорії та мала багату практику застосування.
Судова реформа 20 листопада 1864 р. ліквідувала колишній феодальний суд. Вводилися дві системи судових установ: суди з суддями, які обиралися (мирові судді та з'їзди мирових суддів) і суди з суддями, які призначалися - окружні суди та судові палати. Інститут мирових суддів утворювався в містах та повітах. Мирові судді розглядали дрібні кримінальні справи (провини проти громадського порядку, особисті образи та побої, шахрайства та крадіжки на суму до 300 крб.). Обрання мирових суддів належало до компетенції органів місцевого самоврядування - земських зборів та міських дум. Кандидатами могли бути особи, які відповідали вимогам установленого вікового, освітнього і досить високого майнового цензу. На Лівобережній та Південній Україні він становив: у Полтавській і Чернігівській губерніях - 400 - 500 десятин землі (залежно від повіту), Херсонській 400 - 700, Таврійській - 400 - 900 десятин. Крім дільничних мирових суддів, які одержували за свою службу винагороду, вводилися посади так званих почесних мирових суддів, які не мали своєї визначеної дільниці. Вони чинили «суд та розправу», коли обидві сторони
