КУРСОВА РОБОТА

„Правове регулювання усиновлення дітей”

ЗМІСТ

Стр.

Вступ 3

РОЗДІЛ І Поняття та зміст усиновлення

за сімейним законодавством України 5

1.1. Особа, яка може бути усиновленою 9

1.2. Особи, які можуть бути усиновлювачами 10

1.3. Згода батьків на усиновлення дитини 13

РОЗДІЛ ІІ Порядок здійснення усиновлення 16

2.1. Заява про усиновлення дитини 16

2.2. Рішення суду про усиновлення 16

2.3. Право на таємницю усиновлення 17

2.4. Правові наслідки усиновлення 18

Розділ ІІI Особливості усиновлення за участю іноземців

та осіб без громадянства 20

ВИСНОВКИ 24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 26

ДОДАТКИ 28

Вступ

Досліджуючи правові аспекти проблем усиновлення дітей варто виходити з того, що правове регулювання усиновлення дітей відображає політику держави у сфері зміцнення становища дитини-сироти, сім’ї, захисту їх інтересів та підвищення відповідальності за виховання дітей. У названому регулюванні держава робить спроби поєднати створення оптимальних умов для забезпечення виховання дитини, позбавленої батьківської турботи, та створення умов, які повністю відповідають вихованню у сім’ї, а інколи і кращих, аніж ті, що дитина могла отримати у власній сім’ї.

І право, і соціологія розглядають усиновлення як різновид соціального батьківства чи материнства. Якщо права та обов’язки усиновителів практично .тотожні батьківським, то фактичні відносини, що виникають у процесі усиновлення, не завжди нагадують батьківські. У тих випадках, коли дитина вважає усиновителів своїми батьками, їх відносини нічим не відрізняються від родинних. Якщо ж дитина знає про те, що усиновителі не її батьки, фактичні відносини між ними можуть бути дещо іншими. Безумовно, знання про відсутність біологічного зв’язку на сьогодні набуває все меншого значення. Якщо усиновителі виховували дитину протягом всього її життя, саме по собі виявлення факту відсутності кровної спорідненості, як правило, нічого не змінює у відносинах між ними та дитиною. Але, якщо дитина усиновлена вже у підлітковому віці, звичайно, що вона може і не вважати таких усиновителів своїми батьками. На нашу думку, законодавство повинно, шляхом збереження таємниці усиновлення, забезпечити там, де це можливо, всіх ознак кровноспорідненої сім’ї, а там. де відсутність родинного зв’язку очевидна, законодавство не повинно штучно моделювати відносини усиновлення за зразком кровної сім’ї.

Основною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей та створення відповідних сімейних умов виховання (піклування про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення тощо). Саме тут усиновлена дитина отримує сім’ю, родину, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» усиновлення.

Структурно курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують в собі сім підрозділів, висновків та завершується списком використаних джерел.

РОЗДІЛ І Поняття та зміст усиновлення за сімейним

законодавством України

Інститут усиновлення регламентується різними нормативно-правовими актами, у тому числі і міжнародними, зокрема, Конвенцією ООН про права дитини [4], учасницею якої є й Україна. Вона зазначає, що дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися у такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою, яка забезпечує зміну догляду за дитиною.

Стаття 52 Конституції України покладає на державу вирішення питань щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [1]. Виходячи з цього, Сімейний кодекс України (далі - СКУ) називає усиновлення однією із форм влаштування дітей, позбавленим батьківського піклування, поряд з опікою та піклуванням, а також патронатом, враховуючи існування соціального батьківства і материнства поряд з біологічним [3]. Так, у ч. 4 ст. 3 СКУ зазначено, що сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення я, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. У 2004 році в Україні потребували влаштування 23823 дитини, що позбавлені батьківського піклування, з них до дитячих інтернатних закладів було влаштовано 7972 дитини, усиновлено - лише 6925 (!) дітей [8].

Стаття 101 Кодексу про шлюб та сім’ю України (далі - КпШС) містила таку норму: «Усиновлення допускається лише щодо неповнолітніх дітей і в їх інтересах» [5]. У зв’язку зі змінами, внесеними до глави 14 КпШС, у ст.1011 було записано інакше: «Усиновлення допускається щодо дітей та виключно в їх інтересах». Ця стаття хибно трактувала соціальну цінність усиновлення: воно не може вважатись актом, який задовольняє «виключно» інтереси дитини. Так, дійсно, як зазначено у ст. 21 Конвенції ООН про права дитини, при усиновленні мають враховуватись найкращі інтереси дитини [4]. А тому у ст. 208 СКУ і додається визначення «найвищий інтерес». Але це положення закону наголошує лише на тому, що інтереси дітей з інституті усиновлення є основною метою заради якої він введений і це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача.

Як зазначає З.В. Ромовська, при прийнятті СКУ була спроба використати термін «найвищі інтереси дитини» у всіх відповідних статтях СКУ, але вона не увінчалась успіхом [25, с. 405-461]. Однак, ш нашу думку, те, що термін «найвищий інтерес дитини» в українську правничу лексику все таки включений, дає підставу для впевненості у поступовому розширенні сфери його застосування. В усиновленні такий інтерес дитини полягає у тому аби жити у сім’ї, в якій панує атмосфера щастя, любові і розуміння.

Основу організаційно-правового механізму усиновлення в Україні складають принципи, які відповідають міжнародним вимогам: кожна дитина має право на виховання у сім’ї; пріоритетним є національне усиновлення; міжнародне усиновлення розглядається як альтернатива тільки тоді, коли були