І, безумовно, основним принципом, на якому базується інститут усиновлення, е найкраще забезпечення захисту інтересів дитини інтереси дитини повинні бути визначальним критерієм при оцінці осіб, що бажають с гати усиновителями, при винесенні рішення про усиновлення, при скасуванні усиновлення та при вирішенні всіх інших, пов’язаних з цим питань. Так. наприклад, не допускається усиновлення різними особами братів та сестер якщо до цього вони виховувалися разом, за винятком випадків, коли це відповідає інтересам цих дітей [20, с. 5-6]. Закон не обмежує кількість дітей, які можуть бути усиновлені однією особою, не передбачає будь-яких законодавчих обмежень усиновлення дітей за ознакою раси, національності, віросповідання [10, с. 24-35].

В науковій літературі зміст та суть усиновлення у сімейному праві розглядається з декількох позицій. Так. Муратова С.А., досить ґрунтовно розглядає усиновлення у різних аспектах: по-перше, як пріоритетну форму влаштування дітей, що залишилися без піклування батьків, адже саме усиновлення дозволяє в найбільшій мірі забезпечити права та інтереси дитини, яка залишилася без батьківського піклування, і, перш за все, право дитини жити та виховуватися у сім’ї. В якості пріоритетної форми сімейного виховання дітей, що залишились без піклування батьків, усиновлення закріплене в усіх існуючих правових системах сучасності; по-друге, в результаті усиновлення між усиновителем га його рідними з однієї сторони, та усиновленим - з іншої, виникають особисті немайнові та майнові права та обов’язки, тотожні тим, які виникають між родичами за походженням. Разом з тим, припиняються права та обов’язки між усиновленим та його батьками і іншими родичами за походженням, що передбачено у ст. 137 Сімейного кодексу Російської Федерації [23, с. 123-137]. Аналогічно зазначене питання вирішено і в Сімейному кодексі України (ст. 232), яким визначено, що при усиновленні дитини однією особою особисті немайнові та майнові права і обов’язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновитель чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновитель жінка [3]; по-третє, усиновлення являє собою сімейні правовідносини між усиновителем та усиновленим, яке за змістом еквівалентне батьківським правовідносинам; по-четверте, усиновлення є одним із інститутів сімейного права, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини, що виникають у зв’язку з усиновленням [24, с. 207-221].

Стаття 207 СКУ визначає усиновлення як акт прийняття у сім’ю особи на правах сина чи дочки, що здійснюється на підставі рішення суду. Останнє є юридичною підставою усиновлення. Прийняття усиновлювачем у свою сім’ю дитини можна, на нашу думку, вважати виявом його волі та бажання і розглядати як одну із умов усиновлення. Рішення про усиновлення приймається судом і правові наслідки усиновлення виникають лише з моменту вступу цього рішення в законну силу. Але і без волевиявлення усиновителя усиновлення не може виникнути. Усиновлення не можна розглядати як правочин між усиновителем та дитиною. Тому, на наш погляд, підставою виникнення усиновлення потрібно вважати сукупність юридичних фактів: волевиявлення усиновителя та рішення суду про усиновлення. Згода на усиновлення інших осіб - дитини та її батьків - не входить до складу юридичних фактів, що є підставою виникнення усиновлення, адже у багатьох випадках, передбачених законом, усиновлення можливе і без такої згоди.

Усиновлення дитини можна розглядати і як правовстановлюючий, і як правоприпиняючий юридичний факт. Зі вступом рішення суду про усиновлення в законну силу між усиновителем та усиновленим виникають правовідносини, тотожні батьківським. У цьому полягає його правовстановлююче значення. Одночасно усиновлення має наслідком припинення усіх правовідносин між усиновленим та його батьками і родичами. Усиновлені діти та їх батьки і родичі взаємно звільняються від всіх майнових та особистих немайнових прав і обов’язків. Але із правила, передбаченого ч.1 ст. 232 СКУ можуть бути передбачені винятки. Зокрема, якщо дитина усиновлюється лише однією особою, то можливим є збереження правового зв’язку між нею та одним із батьків протилежної усиновителю статі. Так, можливим є збереження правових відносин з матір’ю, якщо усиновитель чоловік, чи з батьком, якщо усиновитель - жінка. Найбільш поширений випадок - це усиновлення дитини новим чоловіком (дружиною) матері (батька) [16, с. 5]. Для збереження правового зв’язку необхідною є згода того з батьків дитини, який бажає його зберегти. Проте чи повинен усиновитель в цьому випадку виразити згоду на збереження відносин дитини з одним із батьків законом не передбачено. На нашу думку, збереження правовою зв’язку між дитиною та її матір’ю (батьком) може бути умовою надання згоди останньої на усиновлення. У такому випадку усиновитель не вправі заперечувати проти цього. Якщо ж згода на усиновлення надана без будь-яких умов, питання про збереження правовідносин з одним із батьків повинно вирішуватись судом, виходячи із інтересів дитини, з урахуванням думки усиновителя та самої дитини, яка може її вис повити. Якщо один з батьків дитини помер, то за проханням батьків померлого (баби чи діда дитини) можливе збереження правового зв’язку між дитиною та родичами померлого. Вирішення цього питання віднесено на розгляд суду та поставлено в залежність від того, що в найбільшій мірі відповідає інтересам дитини [18, с. 12].

1.1. Особа, яка