Суб’єктами відносин усиновлення є усиновлювані діти та усиновителі. Відповідно до ч. 1 ст. 208 СКУ усиновлення допускається лише щодо осіб, які не досягли вісімнадцяти років. Тобто, ними є і малолітні, і неповнолітні особи. Але, на відміну від ст. 101 КпШС, у ч. 2 ст. 208 СКУ зазначено, що у виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька, або була позбавлена їхнього піклування. У цьому випадку повнолітня особа може бути усиновлена за двох умов: якщо вона є сиротою або була позбавлена батьківського піклування. Не може бути усиновлена особа, батьки якої померли після досягнення нею повноліття, за умови належного виконання ними своїх батьківських обов’язків. Наявність у особи, яка бажає бути усиновлювачем. своїх дітей не є перешкодою для усиновлення.

Закон не встановлює максимального віку особи, яка може бути усиновлена. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема, відсутність у нього своїх дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто, можна припустити, що це може бути перебування усиновлювача на момент усиновлення у скрутному матеріальному становищі, за умови, що він піклувався про дитину у той час, коли остання була неповнолітньою; що цих осіб поєднують родинні зв’язки, про що вони не знали; втрата усиновлювачем єдиної рідної дитини у похилому віці тощо. Не можна погодитися з позицією тих авторів, які вважають, що це можливе лише за умови, коли між особою, яка бажає усиновити повнолітню особу, і особою, яку прагнуть усиновити ще до досягнення останньою повноліття, склалися відносини як між усиновлювачем та усиновленою дитиною, але надання таким відносинам передбаченої законом форми з якихось причини здійснено не було [11, с. 6]. Безумовно, це може бути підставою для усиновлення повнолітньої особи, але не єдиною.

В українському законодавстві усиновлення повнолітньої особи дозволено вперше. Відповідна правова норма може бути зарахована до тих законодавчих новел, які допомагають буї и людині щасливою незалежно від віку. З досягненням повноліття діти також потребують сімейного виховання, спілкування, родинного тепла, адже батьківські відносини є безстроковими. Фактичне усиновлення правового значення немає, оскільки, якщо воно не було оформлене до настання повноліття дитини, то пізніше можливість такого оформлення втрачається [14], Законодавство Італії та деяких інших держав забороняє усиновлювати повнолітню дитину, а також, якщо вік усиновителя перевищує на сорок років вік усиновленого. Встановлення цього правила, напевне, є прагненням до того, щоб усиновитель встиг виростити дитину.

1.2. Особи, які можуть бути усиновлювачами

Усиновлювачами можуть бути як одинокі особи, так і подружжя, їх права та обов’язки є тотожні за змістом, обсягом та прирівнюються до батьківських. У ст. 211 СКУ передбачені імперативні вимоги щодо осіб, які можуть бути усиновлювачами. адже саме на них покладено обов’язок забезпечення дитині належного сімейного виховання та всебічного гармонійного розвитку. Такими вимогами г повноліття і дієздатність. Хоча матір’ю, батьком може бути й неповнолітня особа, усиновлювачем така особа бути не може. Особа, яка бажає усиновити дитину мас досягти повноліття на день винесення рішення суду про це. Згода бути усиновлювачем дитини - акт великої правової ваги, а тому таке бажання повинна висловити особа, яка повністю усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Адже усиновлення породжує значний обсяг обов’язків щодо дитини, які може виконувати лише повністю дієздатна особа. Тому не має права бути усиновлювачем не лише недієздатний, але й той, чия цивільна дієздатність обмежена судом у зв’язку із зловживанням ним алкогольними напоями чи наркотичними засобами. Вікова різниця між усиновлювачем і дитиною - 15 років (за Сімейним кодексом Російської Федерації - 16 років) [23, с. 123]. Крім того, у разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років

Така вікова межа вперше була встановлена Законом України «Про внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України» від ЗО січня 1996 року [6]. Зокрема, у ст. 103 КпШС було записано так: «За наявності поважних причин ця різниця може бути скорочена під час розгляду заяви про усиновлення. В разі усиновлення дітей родичами різниця у віці до уваги не береться». Проте ч. 2 ст. 211 СКУ побудована на інших засадах: п’ятнадцятирічна вікова різниця - це крайня межа, відступ від якої за жодних обставин є неможливим. Така різниця (15 років), як правило, існує при біологічному походженні дитини від батьків, але, на нашу думку, при усиновленні, якщо дитина та інші особи повідомлені про те, що усиновителі не с її батьками, існування такої вікової різниці не має ніякого значення і призводить лише до невиправданого звуження кола осіб, які можуть бути усиновителями. Па нашу думку, недоліком законодавства є відсутність у ст. 211 СКУ таких вимог при усиновленні дитини вітчимом (мачухою), оскільки вікова різниця у цьому випадку не передбачена.

Усиновлювачами можуть бути подружжя або один чоловік чи жінка (ч. З ст. 211 СКУ). Ця норма стосується випадків, коли дитина-сирота немає ні матері, ні батька, або позбавлена їхнього піклування, тобто коли усиновлювачами виступають подружжя. Саме їм суд віддасть перевагу, оскільки подружжя спільним виконанням батьківських обов’язків щодо дитини більш повно зможе забезпечити відчуття повноцінної сім’ї, сімейного затишку, необхідної турботи та піклування. Закон не допускає усиновлення дитини двома особами однієї статі. Дві особи різної статі, якщо вони не є подружжям, не